Усе почалося у 1978 році. Багато досвідчених водіїв добре пам’ятають, як на тлі зовнішнього процвітання, розвитку машинобудування і розширення автопарку раптом виникла серйозна проблема з пальним марки А-93.
Його справді бракувало, адже частину високоо octанового бензину спрямовували на експорт, а ще значну частину — майже половину — забирали державні потреби. Найбільше його споживав головний «трудяга» промисловості — вантажівка УРАЛ, яка працювала саме на А-93.
Потрібно було терміново перевести частину автолюбителів на автомобілі, пристосовані до бензину А-76. Але готового рішення не існувало. І тоді керівництво заводу АЗЛК знайшло вихід — ідею, яку згодом назвали справжнім проявом технічної винахідливості радянської доби.
У чому «Жигулі» поступалися, а «Москвич» вигравав
Тольяттинські «Жигулі» фізично не могли працювати на 76-му бензині, навіть після всіляких «народних» експериментів із додатковими прокладками під головкою циліндрів. А от «Москвичі» з їх витривалими двигунами М-412 виявилися куди більш адаптивними.
Передусім вирішили орієнтуватися на село. Тому в 1978 році вийшла Постанова ЦК КПРС про покращення забезпечення сільських мешканців особистим транспортом. Завод АЗЛК, як тоді говорили, «взяв під козирок» і вже за кілька місяців випустив оновлений «Москвич-21406», який швидко отримав народне прізвисько — «колгоспник». Це був яскравий приклад того, як радянські інженери вміли пристосовувати техніку до вимог свого часу.
Машину перевели на роботу з бензином А-76. Фактично, на базі вже існуючої моделі М-2140ДЕ з дефорсованим двигуном об’ємом 1,5 л і потужністю 68 к.с. створили нову версію. Крутний момент залишався близько 10,6 Н·м. Для підвищення вантажопідйомності до ресор додали ще по три листи в кожен пакет — загалом дев’ять.
На передній осі замінили м’які пружини першої групи на жорсткіші — третьої. Завдяки цьому кліренс помітно зріс, і «Москвич» став здатний брати на борт майже тонну вантажу. Щоправда, порожня машина їхала як возик — навіть м’які сидіння не рятували ситуацію.
Гума, від якої тріщали зуби
Для «колгоспника» передбачали вузьку гуму діаметром 13 дюймів, зазвичай моделі М-177. Уже в магазині шини часто були овальні — то чи брак на заводі, чи неякісний склад гуми. Навіть при правильному монтажі їхати на них було важко: трясло, гриміло, гуділо. Влітку, у спеку, гума «прокидалася» і трохи краще чіплялася за асфальт, але балансувати колеса все одно було неможливо. Узимку чи восени на такій резині можна було рухатися тільки по ґрунтовці.
Не дивно, що більшість власників прагнули замінити ці «зубодробильні» колеса на м’якші та ширші. Адже в ті роки колгоспи та радгоспи масово асфальтували дороги, і на такій «стандартній» гумі їздити ставало просто небезпечно.
Перехід на бензин А-76 спершу сприйняли з ентузіазмом
Пальне було недефіцитним, а якщо в родині хтось працював водієм, то й узагалі отримував бензин мало не безкоштовно. Але швидко з’ясувалося, що потужності двигуна не вистачає. На А-76 «Москвич-21406» їхав мляво, розганявся повільно, а в гору піднімався лише на першій передачі.
Тим часом більшість сільських жителів уже мали одноосні причепи. Поїздка до міста виглядала так: у салоні — родина, у причепі — овочі чи мішки зерна. Але з таким навантаженням «Москвич» ледве рухався, тож їхали здебільшого на другій або третій передачі, а четверта залишалася мрією.
Народна винахідливість не підвела
Тоді селяни зрозуміли, що без «підсилення» не обійтися. Так з’явилися сумнозвісні «коктейлі» — суміш бензинів А-93 і А-76 у співвідношенні 50 на 50. Якщо треба було більше тяги — лили чистий 93-й. Двигун витримував і тягнув «як звір».
Взимку ці «коктейлі» стали ще й порятунком через погану випаровуваність 76-го бензину. Радянський А-76 був фактично сирим паливом, яке в народі називали «газоліном». У морози машина на чистому А-76 часто не заводилася взагалі, а от на суміші з А-93 — із другого чи третього разу вже працювала стабільно.
Кмітливість — друг водія
Справжні труднощі настали на початку 80-х, коли високоо octановий А-93 став зникати з продажу. Але й тоді селяни викрутилися: ставили в моторний відсік алюмінієву флягу з кількома літрами А-93. Цього вистачало, щоб завести авто й прогріти мотор, а в разі потреби — подолати довгий підйом із вантажем.
Якщо чесно, власникам «колгоспних» М-21406 треба було вручати почесні грамоти за народну винахідливість. Вони перетворили звичайний «Москвич» на справжнього трудівника села — машину, яка, попри всі труднощі епохи, змогла стати символом виживання й технічної гнучкості радянського автопрому.
