Багато років працівники Іжевського автозаводу з ревнощами й образою стежили за життям АЗЛК, особливо за ВАЗом. У Тольятті одна модель змінювала іншу неймовірно швидко. В столиці в 1970-х справи йшли не так гладко. Але всі оновлення столичних «Москвичів» з’являлися там швидше, ніж в Іжевську, і головне — без того опору, який постійно відчували конструктори й дизайнери ІЖ.
ПОЧАТКОВА ПІДГОТОВКА
Цей завод, запущений навіть раніше за Волжський, залишався «пасинком» радянського автопрому. Його звели «в обхід» Автомобільного міністерства, за ініціативи Дмитра Устинова — майбутнього міністра оборони, а в 1960-х — секретаря ЦК КПРС, який курував оборонку. Устинов виступав проти будівництва заводу спільно з закордонним партнером — майбутнім ВАЗом. Логіка була проста: навіщо витрачати валюту на нові автомобілі, коли вже існують «Москвичі», які добре продаються? Дефіцит легкових машин лише зростав.
«Партія» прихильників побудувати абсолютно новий завод для випуску західно-конструкційних автомобілів довго сперечалася з тими, хто вважав це марнотратством валюти. Зрештою, за пропозицією голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна ухвалили компроміс: нехай буде два заводи. Волжський — у партнерстві з FIAT, а Устинов мав налагодити в Іжевську — одному з центрів оборонної промисловості — власне підприємство, яке навіть не підпорядковувалося галузевому міністерству.
ПЕРШИЙ ПРОТОТИП «КОМБІ-1»
Іжевському заводу суворо наказали виробляти машини за кресленнями МЗМА. І всі новинки зі столиці впроваджувалися там лише роками пізніше. Та суворої військової дисципліни на авто зоопарку не було. Молоді інженери, запрошені працювати на новий завод і ревниво порівнюючи його з величним виробництвом у Тольятті, з такими обмеженнями не погоджувалися.
«ПО БЛАТУ»
Фраза «по блату» — літературніший аналог радянського «по знайомству» — була відома кожному. Мова йшла про доступ до товарів і послуг, яких офіційно не було в продажу, завдяки зв’язкам із тими, хто контролював дефіцит. І досить парадоксально, що ця сама фраза відноситься і до історії першого серійного радянського хетчбека.
Інженери з КБ, створеного 1966 року, хотіли створити власну машину — на базі «Москвича-412», але Міністерство оборони, яке контролювало завод, скептично ставилося до таких ініціатив.
ОЧЕРЕДНИЙ ПРОТОТИП — «КОМБІ-2»
У листопаді 1966 року все ж з’явився ІЖ-1500 або «Комбі‑1». Його побудували на основі «Москвича‑408» з чотирма круглими фарами — характерної риси багатьох експортних моделей. Хетчбеки того часу лише з’являлися у Західній Європі, а іжевських інженерів надихнув Renault 16, який 1966 року став «Європейським авто року».
На модернізованому «Комбі‑2» встановили двигун від «Москвича‑412» — 75-сильний, трохи змінили обличчя авто. Машина отримала звичні круглі фари, але її прикрасили цікавою вертикальною решіткою радіатора та червоно-горіховими поворотниками.
У 1970 році на столиці стали модні прямокутні фари з ГДР, а Іжевськ — відставав. Лише певна кількість седанів на заводі отримала такі фари. Але для ІЖ-2125 «Комбі» їх обрали базовими: ця модель повинна була бути не просто модною хетчбеком, а флагманом заводу — «люксом» у лінійці «Москвичів».
ВИПАДОК З «БЛАТОМ»
Вже 1969 року машину випробували на заводі. Залишалося переконати керівництво, що хетчбек заслуговує на конвеєр. І тут допоміг той самий «блат» — новий головний інженер Ю. Маслюков мав зв’язки у Кремлі. Завдяки йому ІЖ-2125 показали голові Ради Міністрів СРСР Олексію Косигіну, і той оцінив авто. Держміністерство змушене було погодитися. Так доля першого радянського серійного хетчбека стала реальністю.
СЕРІЙНИЙ ЗАПУСК ТА РИНКОВІ НОВИНКИ
Випробування завершились 1971, а в червні‑1972 зійшла перша серійна партія ІЖ‑2125 «Комбі». За технікою він повторював «Москвич‑412»: 1,5-літровий двигун (75 к.с.), чотириступі коробка, але кузов модернізували: підсилювали шасі, встановили прямокутні фари, цікаву решітку, великі вертикальні ліхтарі та два дзеркала. Побудували авто люксовим — навіть оснастили «Урал-Авто» радіоприймачем, зручним і знімним.
Автомобіль приваблював купівель – універсалів мало, а ІЖ‑2125 дозволяв перевозити до 200 кг вантажу довжиною до 1,15 м — зіпсовані радянські аналоги не мали таких можливостей. Розумні рішення вирішили буденні недоліки: запаску розмістили в спеціальній ніші, з лючком, захищеним замком — на відміну від седанів, де трос масово замерзав.
Стрижневі світліший, місткіший, «модний» ІЖ‑2125 викликав значний інтерес серед радянських автолюбителів.
СТІЙКІ ТИСНЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ
Серійний збирався з 1974 року, але випуск був обмеженим: «Комбі» залишався дефіцитом. Він мав «люксову» репутацію, планували навіть експорт версії — фургон, а також хетчбек з правим кермом. У 1973‑76 роках випробували автоматичну коробку від НАМІ разом з Іжевським, але її виробництво в Іжевську визнали нерентабельним — було необхідно виготовляти не менш ніж 200 тис. автоматів щорічно, для чого потрібен був би новий потужний завод.
Маслюков, що перейшов на державну службу, намагався налагодити виробництво АКПП в Іжевську — але міністерству дороговартісне підприємство не знадобилося: за браком авто випускати нові складні вузли було нерентабельно. На експорті «Москвичів» автомат майже не позначився б.
Хоча модернізували: встановили дискові передні гальма, новий підсилювач, замінили хромовану решітку на чорну уніфіковану, прибрали прямокутні фари. Авто втратило частину «обличчя», але зберегло важливі оновлення.
СПРОБИ ПОВЕРНЕННЯ ЛЮКСУ
У єдиному екземплярі зробили виставковий «Комбі‑SL» з спойлером, бамперами з хромом та елементами салону від Москвич‑2140 SL (1981). Та масового виробництва не отримав.
На початку 1980‑х хетчбек отримав зменшений до 68 к.с. мотор — що дозволяло йому працювати на дешевшому бензині марки 76 — цього раділи покупці. Але до кінця десятиліття «Комбі» виглядав «динозавром», коли поряд з Москвичами‑2141 й «Самарою» почувався старим.
Офіційний випуск ІЖ‑21251 тривав до 1995, окремі екземпляри збирали до 1997. Загалом зібрали близько 347 тис. хетчбеків — за 25 років невеликий тираж. У провінції вони й досі виконують щоденні рейси, але для багатьох ентузіастів — це рідкісний колекційний раритет. Адже півстоліття тому перші моделі потрапили на конвеєр якраз «по блату».
