Автомобільна промисловість Радянського Союзу завжди значно поступалася західним країнам, що мали розвинені ринкові економіки. Більшість радянських авто були створені на основі закордонних прототипів, проте навіть це не рятувало від численних недоліків у конструкції.
Деякі моделі відверто не відповідали стандартам ні за дизайном, ні за технічними характеристиками. Проте, що дивно, ці транспортні засоби випускалися серійно протягом десятиліть, що є своєрідним феноменом для держави з таким потужним економічним потенціалом.
СМЗ С-3Д – «інвалідка», яка стала дефіцитом
Один із найбільш спірних автомобілів радянської епохи – СМЗ С-3Д, який вироблявся Серпуховським заводом мотоциклів з 1970 до 1997 року. Цей мініатюрний транспортний засіб призначався для людей з обмеженими можливостями, але через свою конструкцію та незначну кількість у виробництві став справжнім дефіцитом.
У народі машину прозвали «інвалідкою», і отримати її було вкрай важко. Більшість примірників одразу передавали у відділи соціального забезпечення, де їх розподіляли між пільговими категоріями громадян.
Розміри мотоколяски (2,82 × 1,38 м) та вага близько 500 кг робили її не надто придатною для комфортного пересування. До того ж двигун потужністю 14 к.с., запозичений у мотоциклів ІЖ, не міг розігнати авто більше ніж до 50 км/год, супроводжуючи рух гучним тарахкотінням та димним вихлопом.
Салон важко було назвати зручним – жорстке сидіння без належної амортизації, слабенька пічка, яка не рятувала від холоду, а також проблеми із запуском двигуна в морозну погоду створювали чималі труднощі для власників.
За 27 років виробництва завод випустив трохи більше 200 тисяч таких машин, що було надто мало для потреб країни. Багато людей роками чекали своєї черги на отримання транспорту, а дехто так і не дочекався.
ЄрАЗ-762 – мікроавтобус, що випробовував нерви водіїв
Розроблений на основі рижського фургона, ЄрАЗ-762 став однією з найбільш невдалих моделей. Виробництво розпочали на Єреванському автозаводі, хоча ще до старту серійного випуску машина вже вважалася застарілою.
Низька якість деталей, незручний салон і постійні поломки не завадили мікроавтобусу протриматися на конвеєрі цілих 30 років.
Водії цього транспорту зіштовхувалися з численними проблемами: незручне сидіння без регулювання, жахливий рев двигуна, який розташовувався майже в салоні, складне управління через некомфортне розташування важеля КПП.
Передній міст часто ламався через надмірні навантаження, а двигун перегрівався, вимагаючи капітального ремонту.
ГАЗ-69 – «козлик», що випробовував водіїв на міцність
ГАЗ-69, який прийшов на зміну «Буханці», був дуже далеким від поняття комфорту.
Його основне призначення – використання в сільській місцевості. Проте брезентова кабіна та бокові чохли не захищали від негоди, а сидіння у вигляді дерев’яних лавок у вантажному відсіку лише додавали дискомфорту.
Машина випускалася у двох варіантах: п’ятидверний варіант на п’ять осіб і тридверний – для восьми пасажирів. Двигун на 55 к.с. розганяв авто максимум до 75-80 км/год, чого вистачало для сільських доріг.
ГАЗ-69 мав величезну кількість недоліків: погану амортизацію, нестійкість на дорозі, високий рівень шуму, проблеми з запуском у морозну погоду. Водії нерідко використовували паяльні лампи для прогріву двигуна, оскільки в інший спосіб завести його було майже неможливо.
За 20 років випуску (1953–1973) було вироблено близько 600 тисяч примірників, і вони масово використовувалися в сільській місцевості.
КАЗ-608 – тягач із репутацією ненадійного
Кутаїський автозавод випускав цей тягач із 1967 по 1986 рік, проте машина запам’яталася не надійністю, а численними недоліками.
Після отримання з заводу водії одразу змушені були підтягувати кріплення, а вже через рік-два необхідно було зміцнювати раму, інакше авто просто розвалювалося.
Слабкий мотор, який перегрівався навіть у холодну пору року, постійні поломки та незручна кабіна без жодних регулювань робили експлуатацію тягача справжнім випробуванням.
ЗАЗ-968 – «Запорожець», що став легендою
«Ушастий» ЗАЗ-968, який випускався з 1971 по 1994 рік, замислювався як доступний соціальний автомобіль для радянських громадян.
З усіх легковиків цей був найдешевшим – ціна стартувала від 5 тисяч карбованців.
Двигун на 40-45 к.с. із повітряним охолодженням не дозволяв авто бути швидким і витривалим. Взимку водії змушені були вимикати обігрівач, бо він працював вкрай неефективно, а влітку салон перетворювався на справжню «сауну».
Низький рівень комфорту, жорсткі крісла, мізерний багажник і загалом посередня якість збірки – це все про ЗАЗ-968.
Попри свої мінуси, власники «Запорожця» все ж були задоволені, адже мати особисте авто в СРСР було розкішшю, навіть якщо машина була далекою від ідеалу.
Радянський автопром мав величезний потенціал, але через відсутність конкуренції та жорстке планування випускав моделі, які за світовими мірками виглядали відверто застарілими. Однак, у ті часи навіть найгірші авто залишалися бажаною мрією для багатьох громадян СРСР.
А які радянські машини вам запам’яталися найбільше? Поділіться своєю думкою в коментарях!
