На початку 50-х років, майже відразу після завершення війни з Німеччиною, радянський автопром з подвоєною силою взявся за випуск різноманітної техніки. Мотоцикли для радянських громадян були єдиним доступним видом транспорту, до того ж, держава мала фінансовий інтерес у виробництві техніки, яка не вимагала значних витрат.
Спочатку більшість моделей радянські інженери проектували на основі німецьких мотоциклів, які як трофеї були переправлені до СРСР.
Іжевський мотоциклетний завод також починав виробництво з моделі німецького мотоцикла, яка пізніше стала основою цілої серії техніки, що набула легендарного статусу серед тих, хто застав період існування СРСР.
Які моделі Іжевського заводу використовувалися при створенні першого радянського спортивного байка
Мотоцикл ІЖ-350 став першою повоєнною моделлю, яку Іжевський завод почав випускати вже у 1946 році.
Можливо, цей факт мало кому відомий, але прототипом радянської моделі став мотоцикл DKW NZ-350, який німці серійно виробляли в період Другої світової війни.
З Німеччини було привезено не лише технічну документацію та обладнання, а й на деякий час на завод відправили групу німецьких інженерів, які працювали над створенням цієї моделі.
Після випробування першої моделі, майже відразу заводчани випустили ще один мотоцикл середнього класу – «ІЖ-49».
На новій моделі замість старої вилки, що більше нагадувала німецький мотоцикл, було встановлено передню вилку, розроблену виключно інженерами Іжевського заводу.
До початку 70-х років завод налагодив виробництво кількох моделей середнього класу, розділивши їх на два типи – одиночні та мотоцикли з коляскою.
Дорожні мотоцикли «ІЖ Планета» більше подобалися молоді, тоді як «ІЖ Юпітер» із коляскою полюбили люди старшого віку, особливо мешканці сіл і маленьких містечок.
Ці дві серії випускалися понад два десятиліття, під час яких інженери заводу модернізували їх, створюючи різні варіанти з поліпшеними характеристиками.
ІЖ Планета Спорт
У СРСР велика увага приділялася розвитку спорту, зокрема мотокросу, який дуже приваблював молодь. Іжевські інженери давно мріяли створити радянський спортивний мотоцикл, який не поступався б за характеристиками та дизайном іноземним аналогам.
До 1974 року була завершена розробка моделі, для якої планували використовувати не лише радянські деталі, а й комплектуючі від іноземних виробників.
Зовнішній вигляд нагадував спортивні мотоцикли, які випускали японські та італійські компанії.
Крім дизайну, були й технічні особливості, нетипові для звичайних дорожніх мотоциклів: потужність у 32 к.с., що перевищувало навіть чехословацьку «Яву», та максимальна швидкість, де водій міг розігнатися до 140 км/год за 11 секунд.
Для радянських мотоциклів така динаміка була унікальною, тому нова модель викликала великий інтерес.
Мотоцикл вийшов якісним і витривалим, але головною причиною популярності «ІЖ Планета Спорт» стало те, що у перших серійних партіях встановлювалися карбюратори від японських виробників «Magneti-Marelli» та «Mikuni».
Ця особливість одразу стала помітною серед людей, через що модель отримала народне прізвисько «японець». Пізніше ці деталі замінили на радянські аналоги, але прізвисько ще довго залишалося на вустах мотолюбителів.
Після заміни японського карбюратора на вітчизняний модель втратила свою головну перевагу – потужність.
Мотоцикли, зібрані виключно з радянських комплектуючих, замість 32 к.с. видавали лише 28 к.с., що зрівняло характеристики «ПС» із «Явою».
Ще одним мінусом стала витрата пального: у моделях з японськими деталями вона становила 3 л на 100 км при швидкості 60 км/год, а у радянських аналогах збільшилася більш ніж удвічі – до 7 л.
Також були інші технічні відмінності між моделями, зібраними з іноземних та радянських запчастин.
Серійні партії мотоциклів з японськими деталями могли розігнатися до 140 км/год.
При екстреному гальмуванні на моделях із закордонною системою гальм гальмівний шлях складав 15 м, і водій не боявся, що через юз заднього колеса мотоцикл винесе на узбіччя.
На моделях, зібраних із радянських запчастин, максимальна швидкість знизилася на 10 км/год.
Гальмівний шлях, навпаки, збільшився з 15 до 19 м, що робило модель менш зручною для спортивних змагань.
Цікаво, що навіть сьогодні є чимало бажаючих придбати «Планету Спорт» із оригінальними японськими деталями, встановленими на перших серійних партіях.
Популярність пояснюється тим, що початкові версії були значно якіснішими завдяки іноземним комплектуючим порівняно з моделями, які пізніше збирали лише з радянських деталей.
