Радянська автомобільна промисловість випускала величезну кількість моделей вантажного транспорту — значно більше, ніж легкових авто. Для того етапу розвитку СРСР це було життєвою потребою, адже країні конче необхідна була техніка для будівництва, армії, промисловості та сільського господарства.
Інженерам автозаводів постійно ставили завдання створювати нові, досконаліші й сучасніші машини, здатні виконувати широкий спектр робіт у різних умовах. Від вантажівок вимагали універсальності, витривалості та пристосованості до складних доріг або їх повної відсутності.
Поряд із вдалими розробками з’являлися й відверті провали — про деякі з них сьогодні згадують уже нечасто.
ГТУ-10
Цей проєкт одразу позиціонувався як інноваційний. Планувалося створити гібридний транспорт, який міг би працювати як на дизельному пальному, так і від електромережі, використовуючи тролейбусні контактні лінії як джерело живлення.
Однак ідея зазнала невдачі з кількох серйозних причин. Перш за все, силова установка виявилася надто дорогою у виробництві та складною в експлуатації й обслуговуванні. Машина, зібрана на базі КрАЗ-219, вийшла важкою, громіздкою та майже не маневровою.
Другою вагомою проблемою стала необхідність наявності тролейбусної інфраструктури. У СРСР кількість міст із тролейбусними маршрутами була обмеженою, а довжина контактних ліній — різною, що значно звужувало сферу застосування такого транспорту.
Остаточним ударом по проєкту стали високі витрати на заміну компонентів, які виявилися економічно необґрунтованими. Водночас повністю марним цей проєкт назвати не можна: згодом інженери не раз поверталися до ідеї гібридної техніки, яка вже у XXI столітті отримала широке застосування за кордоном.
ЗІЛ-132Р
Цей вантажівку розробляли як універсальний транспорт для експлуатації в умовах повної відсутності дорожнього покриття. Замовлення на проєкт надійшло від військових відомств, які шукали заміну застарілим моделям армійських вантажівок.
Причин, чому проєкт визнали невдалим, було чимало, але головні з них очевидні. Машина виявилася надзвичайно невигідною в експлуатації через колосальну витрату пального. Постійна потреба в дозаправці змушувала створювати окремі паливні бази, що в умовах віддалених об’єктів було складно або взагалі нереально.
Крім того, військовий вантажівка має бути не лише прохідним, а й маневреним. Саме цього ЗІЛ-132Р продемонструвати не зміг. На складному рельєфі машина втрачала керованість, не могла виконувати елементарні розвороти, особливо на вузьких ділянках.
Хоча модель так і не прийняли на озброєння, окремі технічні напрацювання не зникли безслідно. Вони були використані під час створення одного з найуспішніших радянських вантажівок — КАМАЗів. Найціннішим надбанням стали рішення щодо безкапотної кабіни, які згодом виявилися дуже перспективними.
ЗіС-150
Цю вантажівку почали проєктувати одразу після війни, у вкрай стислі терміни. Саме поспіх, імовірно, став головною причиною численних конструктивних недоліків, через які модель зрештою зняли з серійного виробництва.
У бортовій версії слабким місцем стала рама. Вона була не лише неправильно розрахована, а й фізично недостатньо міцна, щоб витримувати навантаження. Постійні підварювання проблему не вирішували.
У самоскидній модифікації ситуацію ускладнювала нестача кваліфікованих працівників. Застаріле обладнання та низька якість складання призводили до регулярних поломок, що підривало довіру до моделі.
Втім, навіть у цьому випадку проєкт не був марним. Багато технічних рішень згодом використали при створенні інших післявоєнних вантажівок, серійне виробництво яких активно розгорталося на початку 1950-х років.
КАЗ-606 «Колхіда»
Кутаїський автомобільний завод увійшов в історію насамперед завдяки цьому невдалому сідельному тягачу. Причин, чому «Колхіда» стала справжнім головним болем для автогосподарств, було чимало.
Якість складання була настільки низькою, що машина починала буквально розсипатися одразу після виїзду за ворота заводу. Постійні ремонти стали нормою, через що вантажівки більше простоювали, ніж працювали.
До цього додавалися слабка маневреність і невдала система керування, що створювало серйозні проблеми під час руху в містах і селищах. Попри всі недоліки, модель серійно випускали протягом кількох десятиліть.
Єдиною втіхою для автопарків було те, що частину деталей можна було замінити елементами від ЗІЛ-130. Після такої «адаптації» вантажівка ще якось виправдовувала витрати на обслуговування та експлуатацію.
