Портянки — один із тих предметів, з яких звикли кепкувати доти, доки не доводиться користуватися ними на практиці. Для сучасної людини це символ «архаїки» й злиднів, але для армій минулих століть портянка була технологічним, універсальним і надзвичайно практичним рішенням. І головне — з’явилася вона задовго до радянської армії й уж точно не через якусь «відсталість».
Щоб зрозуміти, чому портянки так довго витримували конкуренцію зі шкарпетками, варто розібратися, хто їх вигадав і для яких умов.
Портянки з’явилися раніше за шкарпетки
Всупереч поширеному міфу, портянки — не радянський винахід. Їх історія налічує тисячі років.
Їх використовували:
- у Стародавньому Римі (воїни намотували тканину на ноги під сандалі),
- у середньовічній Європі,
- в арміях Пруссії, Австро-Угорщини, Османської імперії,
- у Російській імперії задовго до появи СРСР.
Причина була простою: в’язані шкарпетки протягом довгого часу залишалися рідкістю й предметом розкоші. Їх виготовлення потребувало часу, майстерності та якісної пряжі. Натомість звичайна тканина була дешевшою й доступнішою.
Портянка — це не «дешева шкарпетка», а зовсім інша технологія.
Чому армія обирала портянки, а не шкарпетки
Армія — середовище, де важливий не домашній комфорт, а надійність у найгірших умовах. І саме тут портянка вигравала за багатьма показниками.
Універсальність
Портянка підходить до будь-якої ноги й будь-якого чобота. Не має значення розмір стопи — велика чи мала, вузька чи широка. Тканину можна намотати «під себе». Шкарпетка ж потребує точного розміру, якого в масовій армії постійно бракує.
Живучість
Порвалася шкарпетка — її залишається лише викинути.
Порвалася портянка — її можна:
перемотати,
підвернути,
використати інший край.
Навіть у зношеному стані вона продовжує виконувати свою функцію.
Швидке висихання
Портянка — це просто шматок тканини.
Її легко:
висушити біля вогню,
повісити на гілку,
перемотати сухою стороною до ноги.
Шкарпетки, особливо вовняні, сохнуть значно довше й гірше.
Головна перевага — захист від мозолів
Парадоксально, але за правильної намотки портянки натирають ноги менше, ніж шкарпетки в складних умовах.
Причини прості:
- відсутній жорсткий шов,
- тканина щільно прилягає до стопи,
- складки можна контролювати вручну,
- товщину легко змінювати залежно від погоди й навантаження.
Солдат, який умів правильно мотати портянки, міг проходити десятки кілометрів без кривавих мозолів, тоді як шкарпетки в тих самих умовах часто підводили.
Чому портянки часто берегли ноги краще за шкарпетки
Це звучить дивно, але грамотно намотана портянка нерідко була ефективнішою. У шкарпетки є шви, фіксована форма й незмінна товщина. У важких умовах — волога, бруд, багатогодинні переходи — це швидко стає проблемою.
Портянка ж дозволяла вручну «підлаштувати» взуття під ногу. Солдат міг:
- змінити товщину намотки,
- перерозподілити тиск,
- прибрати складку,
- швидко висушити тканину й перемотати її сухим боком.
Для людини, яка щодня долає десятки кілометрів, це мало вирішальне значення.
Чому портянки зникли
Портянки не програли шкарпеткам — вони просто стали непотрібними. Змінилася сама армія. З’явилися берці зі шнурівкою, анатомічне взуття, сучасні матеріали, налагоджена логістика. Солдат перестав бути масовим «пішим ресурсом» і дедалі частіше став спеціалістом, для якого важливі швидкість, комфорт і точність.
У таких умовах портянка стала зайвою. Вона вимагала навички й часу, а сучасне спорядження позбавило від цієї потреби.
Чому з портянок даремно сміються
Портянка потребує вміння. Її не можна просто надіти — її треба навчитися намотувати. Для людини без досвіду вона й справді здається дивною й незручною.
Але ті, хто пройшов марші, бруд, дощ і мороз, часто згадують портянки з несподіваною повагою.
Підсумок
Портянки з’явилися не «від бідності» й не «через дурість».
Їх створили для війни, холоду й далеких переходів.
Вони були:
- дешевшими,
- універсальнішими,
- надійнішими за шкарпетки в екстремальних умовах.
Сьогодні портянки залишилися в минулому — і це природно. Але вважати їх ознакою відсталості означає не розуміти, як і навіщо вони взагалі виникли.
