Вантажівки Мінського автозаводу зуміли здобути повагу далеко за межами країни, а для Радянського Союзу стали справжньою опорою у великому будівництві. Машини марки МАЗ завжди асоціювалися з витривалістю, силою та здатністю працювати в найважчих умовах. Це були справжні «робочі коні» своєї епохи. Водночас поряд із очевидними перевагами ці автомобілі мали й чимало недоліків, які відчували на собі ті, хто щодня сидів за кермом. Саме за ці мінуси водії часто критикували легендарні МАЗи.
Одним із найбільш проблемних вважався самоскид МАЗ-5549. Серед шоферів ходила думка, що для серйозної роботи він підходив слабо, а більш-менш без клопоту міг справлятися хіба що з вивезенням сміття. Основною бідою була рама, яка нерідко тріскалася або деформувалася. Щоб безпечно виконати розвантаження, доводилося шукати ідеально рівний майданчик — мало не з будівельним рівнем у руках. Найменший ухил призводив до перекосу кузова, а це одразу ж загрожувало пошкодженням рами. Після зміни водієві залишалося лише брати інструменти та самотужки усувати наслідки.
Самоскид МАЗ-5551 отримував менше нарікань, однак і з ним механікам вистачало клопоту. Щоб машина працювала стабільно, її постійно доводилося «доводити до розуму»: перебирати вузли, підтягувати кріплення, стежити за станом агрегатів. За умови регулярного обслуговування ця модель демонструвала цілком пристойну надійність. Утім, подібний підхід був типовим майже для всієї радянської техніки: новий автомобіль рідко бував повністю готовим до експлуатації. Досвідчені водії-механіки зазвичай витрачали перші день-два на ретельне підтягування та перевірку всього, що тільки можливо. Після цього можна було кілька років працювати без серйозних проблем. Але з часом деталі зношувалися, з’являлися люфти, починалися труднощі, зокрема з кулісою перемикання передач, якщо за нею не доглядати. Слабким місцем вважався і стоянковий гальмівний механізм, який досить швидко виходив з ладу.
Разом із тим, при уважному догляді вантажівки МАЗ служили довго і сумлінно. Якщо регулярно стежити за мастилом, вчасно міняти зношені елементи та не запускати дрібні несправності, машина віддячувала надійною роботою. До того ж багато вузлів легко піддавалися заміні або модернізації. Наприклад, штатний підсилювач зчеплення без особливих труднощів замінювали гальмівною камерою від ЗІЛа. А щоб узимку не мерзнути в кабіні, водії утеплювали її зсередини повстю. Таким чином, маючи досвід, кмітливість і «прямі руки», більшість недоліків можна було усунути і працювати з відносним комфортом.
А як ви ставитеся до вантажівок марки МАЗ і чи доводилося вам мати з ними справу?
