Радянський Союз створив чимало оригінальних транспортних засобів, кожен з яких мав чітко визначене призначення. Якщо автомобілі випускалися масово, то з мотоциклами ситуація була іншою: їх виробляли значно рідше, і переважно це були спортивні машини або спеціальні модифікації для силових структур.
Одним із таких виняткових мотоциклів став Урал М-100, розроблений на початку 1960-х років. Це був патрульний мотоцикл із коляскою, оснащений потужним двигуном, який забезпечував для свого часу вражаючі розгінні характеристики та високу максимальну швидкість.
Саме Урал М-100 вважається найшвидшим мотоциклом, що перебував на службі в ДАІ за всю історію СРСР. Попри те що було виготовлено лише близько двох десятків таких машин, офіційно модель зараховували до серійних. Сьогодні про цей рідкісний байк згадують як про справжню технічну легенду.
Мета та передумови створення
На початку 1960-х років основою мотопарку ДАІ залишалися важкі Урали М-61 і М-62 — ірбітські опозитні мотоцикли з колясками. Вони відзначалися хорошою прохідністю, дозволяли перевозити двох пасажирів і до двохсот кілограмів спеціального обладнання.
Втім, у цих машин був серйозний недолік — недостатня швидкість. Порушники на легкових автомобілях без особливих труднощів відривалися від переслідування, якщо інспектори не встигали викликати підкріплення. Саме тому виникла гостра потреба у значно швидшому мотоциклі.
Перехід співробітників ДАІ на автомобілі згодом відбувся, але на початку 1960-х це було нереально через дефіцит техніки. Тому вирішили зосередитися саме на швидкісному мотоциклі з коляскою.
У 1962 році вийшла постанова «Про заходи щодо покращення діяльності радянської міліції», де прямо зазначалася необхідність створення сучасного та динамічного мотоцикла, здатного замінити застарілі моделі.
Технічні вимоги
Згідно з документом, новий мотоцикл мав існувати у двох варіантах — з коляскою та без неї. Для версії з коляскою вимагалася максимальна швидкість не менше 120 км/год, а для одиночного виконання — до 150 км/год.
Під час проєктування орієнтувалися на найкращі зарубіжні зразки. У результаті мотоцикл отримав розвинений вітрозахист, гідравлічні гальма й навіть стоянкове гальмо. Також передбачалося встановлення повного комплексу спецобладнання — сирен, гучномовців, що потребувало серйозних змін в електросистемі.
Особливий акцент робили на досягненні швидкості 150 км/год для одиночного мотоцикла за повного навантаження. На той момент жоден радянський мотоцикл не був здатен показати подібний результат. Навіть чехословацькі Jawa не наближалися до таких параметрів.
Єдиним підприємством, яке могло реалізувати настільки амбітний проєкт, став Ірбітський мотоциклетний завод. Його конструкторське бюро мало досвід створення спортивних машин і славилося сміливими інженерними рішеннями.
Поява прототипів
Фахівці ІМЗ досить швидко впоралися з поставленим завданням. Уже в 1963 році були готові два прототипи — з коляскою та без неї. Обидві машини пройшли заводські випробування і вирушили у тривалі пробіги. До 1964 року кожен зразок подолав близько 10 тисяч кілометрів.
Зовні прототипи майже не відрізнялися від серійних Уралів М-62, за винятком нового обважування. Воно включало бічні наколінники, збільшене вітрове скло та розвинений передній обтічник. На стандартному паливному баку з’явився спеціальний кронштейн для міліцейського планшета, щоб інспектору було зручніше оформлювати протоколи.
Ключова особливість
Попри зовнішню схожість із моделлю Урал М-63, нові мотоцикли фактично були окремою розробкою. Їх головною відмінністю став двигун. Опозитна схема збереглася, але робочий об’єм збільшили до 1040 см³, а потужність довели до 50 к. с., як і вимагало технічне завдання.
Перші версії моторів видавали лише 40 к. с., чого не вистачало для досягнення заданих швидкостей. Інженери підвищили робочі оберти, змінили форму камери згоряння та застосували фланцеве кріплення циліндрів. У підсумку літровий опозит вийшов на необхідні 50 к. с.
Подальші доопрацювання
Щоб досягти потрібних характеристик, мотоцикл зазнав і додаткових змін. Передній напівобтічник переробили, зробивши його більш аеродинамічним, що знизило опір повітря. У 1965 році зібрали три дослідні Урали М-100, які змогли розвинути 120 км/год із коляскою та 150 км/год у одиночному варіанті.
Ці машини пройшли як заводські, так і державні випробування. За їх підсумками модель рекомендували до серійного виробництва, хоча й зафіксували низку дрібних недоліків.
Обмежений випуск
У 1967 році стартувало ручне, дрібносерійне виробництво. Першу партію склали 12 доопрацьованих мотоциклів із колясками. Спочатку планували випускати до півтори тисячі машин на рік, але ІМЗ виявився не готовим до масштабного запуску. Бракувало підготовлених кадрів, обладнання для виробництва літрових двигунів, фінансування та вільних площ.
У підсумку було зібрано приблизно два з половиною десятки Уралів М-100. Їх розподілили між підрозділами ДАІ, де вони прослужили близько десяти років. Через відсутність запасних частин для унікального двигуна будь-яка серйозна поломка силового агрегату фактично означала кінець служби мотоцикла.
До наших днів дійшло лише близько десяти екземплярів цих надпотужних і надшвидкісних Уралів, які сьогодні вважаються справжньою рідкістю та гордістю колекціонерів.
