Усі радянські автозаводи мали спеціальні експортні модифікації своїх автомобілів. Але чому ж радянські автолюбителі так прагнули дістати саме такі машини?
ЗАКОРДОН НАМ ДОПОМОЖЕ
У пізньому СРСР слово «імпортний» стало синонімом якості — незалежно від того, йшлося про продукти, одяг чи меблі. Подібне ставлення виникло й до поняття «експортний». Люди вірили: усе, що створене для продажу за кордон, — краще, ніж те, що йде у внутрішню торгівлю.
Власники експортних версій автомобілів — рідкісні щасливці, яким вдалося не просто купити, а «дістати» таку машину, — розповідали про це з гордістю. Адже експортна версія завжди коштувала дорожче звичайної. Решта слухали з заздрістю, тим більше, що деякі «експортні» автомобілі можна було придбати лише в магазинах «Берізка», недоступних пересічним громадянам.
ЗРОБІТЬ НАМ КРАСИВО
На заводах справді приділяли експортним моделям більше уваги. На АЗЛК у 1970-х роках навіть наклеювали спеціальні позначки на вітрові скла таких машин, щоб працівники відділу технічного контролю перевіряли їх особливо ретельно.
Починаючи з 1950-х, автомобілі, призначені для поставок за кордон, вирізнялися кращим оздобленням і декором. Саме це й кидалося в очі людям. Так, «Волги» і «Москвичі» для експорту фарбували у два кольори — процес трудомісткий, але ефектний. Для плавного переходу між кольорами на «Москвичах-407» встановлювали хромовані молдинги, а на «Волгах» ГАЗ-21 від цієї ідеї зрештою відмовилися — експорт був невеликим, і складнощі з виробництвом не виправдовували себе.
Двоколірні машини продавали і в СРСР, вони здавалися розкішними, і навіть власники звичайних авто часом самостійно їх перефарбовували, щоб надати експортного вигляду. Експортні «Волги» мали додатковий хромований декор — обрамлення скла, декоративні «стрілки» на крилах, написи «Волга».
Першою ж машиною, яку суттєво змінили саме під зарубіжний ринок, став «Москвич-403ІЕ» 1963 року. Він отримав дзеркала на передніх крилах, іншу решітку радіатора, накладки на кришку багажника, розкішніший салон і навіть нове кермо. Такі машини були на 600 рублів дорожчі, але користувалися попитом. Чотирифарні «Москвичі-408» спершу створювалися виключно для експорту, але згодом їх продавали і в Союзі — і вони викликали справжнє захоплення.
І «Волги», і «Москвичі», і навіть «Запорожці», виготовлені для експорту, мали покращені матеріали в салоні, кращу шумоізоляцію та теплоізоляцію. Згодом, у 1970-х, різниця між експортними та стандартними версіями почала зменшуватися. Основною відмінністю стали шильдики з латинськими літерами, які настільки подобалися людям, що у 1980-х їх почали продавати в автомагазинах.
ПОТУЖНІШІ Й СЛАБШІ
Якщо не брати до уваги південні модифікації двигунів, то технічно експортні мотори майже не відрізнялися. Для «Волги» ГАЗ-21, наприклад, у 1950-х створили двигун 21Д потужністю 80 к.с., але через ненадійність замінили його 75-сильним варіантом, який згодом став основним. Існував і 85-сильний двигун, але такі машини в СРСР не продавали — через дефіцит високооктанового пального.
На окремі «Москвичі-403ІЕ» встановлювали двигуни від моделі 408 потужністю 50 к.с. Перші «Жигулі» з менш потужними моторами також призначалися для експорту — ВАЗ-21013, 21033, 21061, 21063, а навіть «Нива» ВАЗ-21211 з мотором 1,3 л. Це було пов’язано з податковими законами деяких країн. Пізніше такі версії продавали і в СРСР, де їх цінували за економічність.
СПЕЦІАЛЬНЕ ОЗДОБЛЕННЯ
Однією з найвідоміших експортних моделей став «Москвич-2140 Люкс» (1.5 SL). Хоч технічно він майже не відрізнявся від стандартного, його салон оздобили велюром, поставили сучасну магнітолу, а кузов прикрасили модними чорними молдингами. Перші екземпляри фарбували фінськими емалями «металік»: золотисто-коричневий «Страдіварі» і сірий «Снігова королева». Але навіть така розкіш не врятувала експорт — більшість із 170 тисяч машин залишилася в Союзі.
Спеціальні модифікації створювали і для Канади — «шістки» ВАЗ-2106-37 та 21061-37 мали помаранчеві габаритні вогні, міцні алюмінієві бампери, напис «Hazard» на кнопці аварійки і навіть сталеві балки в дверях. У салоні — ремені безпеки Klippan, контрольні лампи та англомовні позначення.
СЕКРЕТИ ЗБІРКИ
Іноді експортні авто залишали в СРСР, якщо вони не були повністю укомплектовані для відправки за кордон. Щоб не затримувати їх на складах, машини просто продавали всередині країни.
Серед автолюбителів існувала думка, що експортні машини зібрані якісніше. Частково це відповідало дійсності — відділ технічного контролю справді перевіряв їх ретельніше, але компоненти залишалися тими ж. Проте навіть це надавало експортним авто ореолу престижу. Тож власники таких машин завжди викликали захоплення — адже їхні «майже іномарки» були символом статусу, смаку й удачі.
