ГАЗ-53 з’явився раніше — серійне виробництво розпочали ще в 1961 році. Але цікаво те, що перші модифікації ГАЗ-53Ф комплектували зовсім не тим двигуном, який прославив пізніші версії. У них стояли форсовані мотори від ГАЗ-51 потужністю 82 к.с. Справжній V8 на 115 «коней» почали ставити масово тільки з 1964–1965 років.
ГАЗ-52 запустили у виробництво в 1964 році як адаптований варіант під менш потужний двигун. Інженери вирішували економічну задачу: використати залишки рядних «шісток» від ГАЗ-51, які вже зняли з виробництва, але поєднати їх з новими кабінами й рамою від перспективного ГАЗ-53.
Щодо двигунів. Якщо заглянути під капот обох машин, різниця очевидна. Рядна «шістка» на ГАЗ-52 була легкою в ремонті. Зазори клапанів регулювалися просто — зняв кришку, взяв ключ, і працюй. До всіх агрегатів зручно добиратися з обох боків.
V-подібна «вісімка» ЗМЗ-53 — інша історія. Компактніша, потужніша, але для регулювання клапанів часто доводилося знімати впускний колектор, особливо якщо справа йшла про лівий ряд циліндрів. Однак система охолодження була вдалішою, двигун перегрівався рідше.
Різниця у витраті пального була значною. ЗМЗ-53 споживав 28–30 літрів на 100 км у стандартному режимі, а під навантаженням — до 35. ГАЗ-52 обходився 22–23 літрами. Але це якщо обидва карбюратори були в однаковому стані, а з цим завжди виникали труднощі.
Коробка передач на ГАЗ-52 — окрема тема. Переважно ставили КПП від ГАЗ-51: прямозубі шестерні, без синхронізаторів. Перемикання вимагало точності та вміння робити перегазовку. Якось навчав молодого водія з «Москвича». Як тільки він сів за «газон», на повороті спробував переключитися з четвертої — і зрізав усі зубці на другій передачі.
ГАЗ-53 мав сучаснішу КПП із синхронізаторами. Хоча, слід визнати, перші моделі теж «закушували», поки шестерні не притруться. Особливо взимку, коли мастило в коробці густішало.
Задні мости також відрізнялися. У ГАЗ-52 зазвичай стояла не розрізна балка від ГАЗ-51 з іншим передаточним числом. Її плюс — можна довго їхати навіть при пробитому сальнику, бо мастило не витікає миттєво. У ГАЗ-53 — розрізний міст, головна передача з напівосями на підшипниках. Краще тяга, але й догляд потребується ретельніший.
Зима 1979 року запам’яталась назавжди. Мороз -40°C, термінове перевезення. ГАЗ-53 не завівся, акумулятори розряджені. Завели ГАЗ-52: у радіатор — кип’яток, кілька обертів ручкою — і мотор ожив. Завдяки низькому ступеню стиснення і стартеру з великою шестернею, двигун ГАЗ-51/52 виявився незамінним узимку.
Службовий ресурс обох машин складав десь 150–180 тис. км до капремонту двигуна. Найшвидше зношувалися сальники й корінні підшипники. Та навіть коли мотор на ГАЗ-52 починав стукати, він ще їхав. А «вісімка» з ГАЗ-53 при аналогічному зносі могла «викинути» шатун. Але тягнула добре.
ГАЗ-52 офіційно мав вантажопідйомність 2,5 тонни, ГАЗ-53-12 — 4,5. Та в реальності 52-й тягнув до 4 тонн, якщо дорога була хороша. Більше — ризик для ресор і напівосей. ГАЗ-53 міг везти й 6 тонн, але ресори часто ламались, починаючи з найдовшої листової.
Для господарств було вигідно мати обидві моделі. ГАЗ-52 — для недалеких маршрутів, ГАЗ-53 — для важких вантажів і далеких рейсів. Один наш водій не любив 53-й, хоч той вважався престижнішим. Виявилося, що він мав короткі руки і не міг нормально тягнутися до важеля КПП, а на 52-му той був ближче.
Карбюратор К-126 на ГАЗ-52 був простішим для регулювання, ніж К-135 на ГАЗ-53. Для налаштування холостого ходу на К-126 крутиш один гвинт і слухаєш. А на К-135 доводилося одночасно стежити за балансом обох камер.
Підшипники водяного насоса на ГАЗ-52 змінювались за 30 хвилин, на ГАЗ-53 це займало до півтори години: знімання вентилятора, кришок і так далі. Такі нюанси визначали ефективність автопарку в повсякденності.
Мій вибір? ГАЗ-53 виготовляли довше й більше, бо він став універсальнішим. Така еволюція техніки: новіше витісняє старе. У нас із 10 «газонів» тільки 3 були 52-гі, та й то через спецнадбудови: автокран, вакуумний насос і бензовоз. ГАЗ-52 був зручніший для спецтехніки через нижчий центр ваги.
Але ГАЗ-53 з потужною «вісімкою» і посиленою ходовою був ідеальним для великих вантажів. Саме тому на дорогах його зустріти можна частіше. Та шкода, що ГАЗ-52 канув у минуле. При належному догляді він міг служити десятиліттями. Його простота рятувала сільських механіків. Як казав мій знайомий: «Ото б нам ГАЗ-52 з двигуном від 53А — і більше нічого не треба». Мудро. Але вже пізно.
