Створити дійсно хороший міський автобус — завдання не з простих, адже через салон такого транспорту щодня проходять тисячі, якщо не десятки тисяч пасажирів. І кожен з них знайде, до чого причепитися — до тісного салону, повільного розгону чи протягів із вікон.
Тому розробники автобусів давно вже відмовилися від бажання угодити всім і одразу. Головне — щоб автобус був надійним, комфортним в експлуатації, не створював пробки на міських вулицях і добре справлявся зі своїми функціями.
Порівнювати Ікарус 280 і ЛіАЗ 677 — справа нелегка
Совєтський автобус — це машина для невеликого міста або принаймні для передмістя мегаполісу. ЛіАЗи чудово справлялися в умовах, де потік пасажирів не надто великий, дороги не дуже широкі, а спуски та підйоми тривалі. У маленьких містах люди живуть більш спокійно, поспішати нема куди, тому і ЛіАЗ-677 вийшов доволі повільним.
Особливо допомагала коробка-автомат, завдяки якій цей автобус міг рухатися навіть при трійній навантаженості вранці. Крім того, ЛіАЗ-677 мав досить простий двигун і трансмісію. Мости та редуктори витримували будь-яке мастило, часто проходячи вдвічі-втричі більше розрахункового ресурсу, витримуючи найважчі умови експлуатації. І, звісно, бензиновий двигун і великий кліренс давали можливість рухатись по поганих дорогах, а в зимовий період, коли маленькі міста не встигали прибрати сніг, ЛіАЗ виходив на лінію і доставляв пасажирів до роботи чи вокзалів.
Чи міг Ікарус 280 працювати в таких умовах?
Навряд чи цей «благородний звір» був би здатен до таких умов, бо Ікарус 280 створювався для широких вулиць і великих перехресть великих міст. Венгерський автобус Ікарус 280 побудований за двосекційною схемою «гармошка». Щоб це зробити, довелося розширити салон і одночасно зменшити кліренс.
Механізм з’єднання двох корпусів працював добре, але якщо водій поспішав, задня частина автобусу могла трохи хитатися на великій швидкості. Природно, пасажирам це не приносило приємних відчуттів.
Загалом Ікарус 280 виявився досить динамічним і комфортним автобусом. Він їхав швидко і м’яко, а дизель «MAH» і шестиступінчаста механічна коробка передач із правильно підібраними передачами робили свою справу. Керування машиною було продумано до дрібниць, а рівень комфорту для водія був набагато вищим, ніж у ЛіАЗів. Багато водіїв намагалися перейти з радянських автобусів на венгерські.
Але Ікарус 280 був ідеальним автобусом тільки поки був новим. Він був доволі громіздким і важким, і проїжджати через перехрестя на вузьких радянських вулицях було непросто. Якщо в механізмі з’єднання щось заїдало, «гармошка» на довгий час перекривала вулицю.
Хоча ремонт і обслуговування автобусів не були складними. У конструкції було передбачено велику кількість лючків і знімних панелей для доступу до агрегатів.
Венгерські виробники навіть постачали спеціальні набори інструментів і докладні технічні карти для ремонту, але якість робіт не завжди була на високому рівні. Це була європейська техніка, і вимагала точності та обережності.
Часто втрачався кріплення, і через рік-два більшість лючків і панелей просто прикручувалися першим попавшимся болтом чи навіть дротом.
Літніми місяцями виникали проблеми з перегрівом дизельного двигуна: розгін і гальмування призводили до перегріву трансмісії і мотора. Дизельний запах і дим від перегрітих поверхонь проникали в салон, і пасажири намагалися сидіти ближче до відкритих вікон або дверей.
Багато водіїв, які перейшли працювати з ПАЗика чи ЛіАЗ 677, розчарувалися в Ікарусі, виявивши, що венгерський автобус надзвичайно чутливий до якості пального та оливи.
Попри це, для міста Ікарус 280 був дуже важливим і потрібним автобусом. Він був на своєму місці. І хоча ремонт та відсутність запчастин ускладнювали його обслуговування, автобуси досить швидко окупали себе.
Ікаруси 280 так сподобалися радянським міським перевізникам, що після відмови Венгрії від постачань у 90-х роках їх почали збирати на Курганському автобусному заводі.
