Сьогодні це може здатися дивним, але радянська мотоциклетна промисловість досить точно вгадувала потреби населення. Автомобілів у країні відверто не вистачало, а от з мотоциклами справи були значно кращі. Мототехніку намагалися випускати у необхідних обсягах, робити доступною за ціною і при цьому пропонувати хоч якийсь вибір.
Серед чоловіків віком від підлітка до дорослого в п’ятому десятку років панував свого роду культ «залізного коня». Варто було одному разу сісти за кермо справного, доглянутого радянського мотоцикла — і підліток перетворювався на затятого прихильника мотожиття.
Сказати, що радянські мотоцикли були гіршими за японські чи західні — несправедливо. Вони просто були іншими: простішими за конструкцією, з певними особливостями в налаштуванні й ремонті, із скромними потужностями. Але в руках досвідченого водія не поступалися в ефективності.
Почнемо з легенди — «Мінськ-125»
Це був справжній ідеал для юнацтва. Його виробляли з прицілом саме на молодь із провінції. Кажуть, модель наслідувала німецький DKW RT125. Один циліндр, 12 кінських сил, легкий в управлінні й простий у ремонті. Розганявся до 95 км/год. Особливою динамікою не відзначався, зате мав довговічність і надійність. Це був перший крок до мотосередовища міста або села для тих, чия родина не мала великих статків.
«Восход 3М» — перехід до більш «дорослого» класу
З віком власники «Мінськів» часто пересідали на «Восход 3М» або «Ковровець». Це був перший «дорослий» транспорт у родині. Їм їздили на роботу з села до міста, і він витримував бруд, пісок, асфальт — усе завдяки мотору на 15 к.с. і чотириступінчастій коробці. Надійний, хоча й не надто швидкий. У пам’яті мотолюбителів — назавжди.
ІЖ-49 — втілення стилю та витривалості
Одна з найхаризматичніших моделей. По суті, копія DKW 350. Об’єм двигуна — 350 см³, потужність — 11,5 к.с., швидкість — до 95 км/год. Спочатку ІЖ-49 та його наступник ІЖ-56 вироблялися в 1950-х роках як звичайні дорожні мотоцикли. Але згодом їх почали доповнювати боковими візками.
Із кінця 1970-х вони масово з’явилися у селах, а в 1980–1990-х несподівано стали бажаним трофеєм для байкерів. Відновлені екземпляри цінувалися як уживані «Жигулі». Цей мотоцикл досі вважається одним із найнадійніших в історії СРСР.
«ІЖ Юпітер-5» — майже спортбайк
Сучасний зовнішній вигляд, двоциліндровий двигун на 24 к.с. із потужним крутним моментом. Продавали часто у комплекті з боковою коляскою. Але молодь зазвичай її знімала й отримувала жвавий монобайк, який міг дати фору навіть «Яві». У русі мотор добре охолоджувався, чого не скажеш про варіант із коляскою — той часто перегрівався. Але загалом це був міцний і вражаюче потужний апарат.
«Планета Спорт» — спортивна гордість СРСР
У 1973 році світ побачив перший справжній спортивний мотоцикл радянського виробництва — «Планета Спорт». Початкові моделі мали одноциліндровий двигун на 32 к.с. з японським карбюратором. Потім його замінили на радянський, і потужність знизилась до 28 к.с. Проте навіть із цим мотором байк видавав до 140 км/год, а розгін до «сотні» займав лише 11 секунд. Управляти ним було непросто, навіть для досвідчених мотоциклістів. Усього випустили понад 200 тисяч примірників, і нині «Планета Спорт» — рідкісний скарб серед колекціонерів.
Чеська «Ява-350 (638)» — беззаперечний фаворит
Цей мотоцикл багато хто вважає найкращим, який тільки був у СРСР. Вдале поєднання потужності, комфорту та якості збірки. Він поєднував у собі динаміку «Планети» з м’якістю ходу й зручністю дорожнього байка. Чеське складання було набагато якісніше радянського, а проблеми виникали переважно через дефіцит запчастин, а не через саму техніку. Для багатьох — це був мотоцикл мрії.
Хоча епоха радянських мотоциклів давно минула, згадки про них — це не просто ностальгія. Це історія поколінь, техніка з душею, яка навчала відповідальності, ремонту «на коліні» і дарувала перше відчуття свободи на двох колесах.
