Важко уявити, яким фетишем був цей автомобіль у радянські 70-ті та на початку 80-х років. Він був не просто дефіцитом, а справжнім дефіцитом. У середині 70-х, коли цей автомобіль коштував 9 тисяч рублів, на ринку люди, які змогли накопичити початковий соціалістичний капітал, пропонували за таку машину 20, а то й 25 тисяч рублів.
Любов, звичайно, річ абсолютно ірраціональна. Але ГАЗ-24 мав і цілком реальні переваги. Примітно, що ГАЗ-24 виділявся серед усього вітчизняного автопарку унікальною ергономікою другого ряду — тільки тут пасажири могли зручно розмістити ноги, не впираючись колінами в передні сидіння. Саме великий простір у салоні створював відчуття певної розкоші порівняно з «Жигулями» чи «Москвичем».
Цікаво, що спочатку в радянських газетах писали, що «Волга» шестимісна. На ранніх моделях між водійським і пасажирським сидінням була відкидна знімна вставка, яка перетворювала два передні сидіння на подобу дивана. Ще одна цікава особливість — панель приладів була абсолютно симетричною. Це пояснювалося тим, що автомобіль одразу проектували під праве кермо. Завдяки такому рішенню було достатньо виконати дзеркальну перестановку: щиток приладів мінявся місцями з бардачком, рульова колонка переносилася на протилежний бік — і перед вами вже експортний варіант. Хоча, слід визнати, саме ГАЗ-24 у такому виконанні було випущено вкрай мало.
Крім того, ГАЗ-24 був першим автомобілем з кишенею на дверній карті. Як писали в описах того часу, це була кишеня для карт. Сьогодні для нас це дрібниця, але тоді це було ознакою автомобільного та дизайнерського прогресу. Також ГАЗ-24 був найпотужнішим автомобілем того часу. Двигун об’ємом 2,5 літра, верхньоклапанний, був розвитком мотора, який стояв на ГАЗ-21, але тут збільшено ступінь стиснення, і двигун розвивав 95 к.с.
Цікаво, що ці 95 кінських сил для багатьох приватних власників були зайвими, особливо після 1981 року, коли значно зросли ціни на бензин. АІ-93 почав коштувати 40 копійок, А-76 — 30 копійок. Тих, хто їздив на службових «Волгах», питання бензину, звичайно, не хвилювало, їм було байдуже, скільки він коштує. А для приватних власників, навіть тих, хто зміг купити ГАЗ-24, це було важливо, і тому на багато машин ставили відомі прокладки між головкою та блоком, що зменшувало ступінь стиснення і знижувало потужність до 80-86 к.с.
Цікаво, що таксопарки отримували «Волги» з двигунами зниженої потужності, пристосованими під А-76 бензин, тоді як приватним власникам діставалися машини з більш потужними моторами, розрахованими виключно на дорожчий АІ-93. До того ж, А-76 бензин коштував 30 копійок замість 40, а на початку 80-х його можна було спокійно купити у водіїв вантажівок, заощадивши вдвічі порівняно з бензоколонками, тобто каністру можна було придбати за 3 рублі. Тому багато «Волг» дефорсували.
Важливим нововведенням ГАЗ-24 порівняно з ГАЗ-21 був не тільки двигун у 95 к.с. зі збільшеним ступенем стиснення та новим карбюратором К-126, який, загалом, великою надійністю не відрізнявся, але все ж був певним прогресом. Ще більш важливим було те, що на ГАЗ-24 з’явився гідровакуумний підсилювач гальм і двоконтурна система. Тобто гальма барабанні, але завдяки цьому підсилювачу ефективність гальмування стала значно кращою.
З точки зору механіка, ГАЗ-24 — це певне диво! Через велике підкапотне простір можна легко дістатися до будь-чого: запалювання, фільтра чи карбюратора. Не можна не згадати про конструкцію передньої підвіски, яка була запозичена у ГАЗ-21, хоча й трохи змінена. Усі ці шкворні, відомі голчасті підшипники, різьбові втулки вимагали постійного догляду та змащування. А перебірка цієї підвіски вимагала високої кваліфікації та терпіння.
Звичайно, у великих автомобілях завжди є свій особливий шарм. І «Волга» — не виняток. До її переваг відносили й еталонне перемикання передач — той, хто хоча б раз водив ГАЗ-24, знає, що важіль КПП можна було переміщати буквально двома пальцями. А ще — знаменита м’яка підвіска, яка створювала відчуття плавного ковзання по дорозі. Разом із глибокими, немов диван, сидіннями це створювало атмосферу комфорту, яку інші радянські авто не могли запропонувати.
Але з плином часу навіть усі ці беззаперечні плюси перестали бути такими значущими. Життя змінювалось, з’являлись нові моделі «Жигулів», почалась ера переднього приводу, і на «Волгу» стали дивитись уже інакше. До того ж, якість машин у середині 80-х різко впала. Саме тоді безмежна радянська любов до ГАЗ-24 змінилася іронією, і з’явилося нове прізвисько — «баржа».
І дійсно, «баржа» залишалась «баржею», але вже без престижу. А саме престиж був основною причиною, через яку «Волгу» так обожнювали. Вона стала символом мрії в СРСР, справжньою вершиною соціалістичного життя — своєрідним Еверестом комунізму.
У цьому контексті «Волжанка» виглядала абсолютно гармонійно. Якщо людині вдалося купити 24-ту «Волгу» — значить, життя вдалося. Їй вже не обов’язково було знати тонкощі карбюратора К-126 чи хитромудрість передньої підвіски. Головне — вона мала ГАЗ-24. А це вже було статусом, символом, мрією, яка стала реальністю.
