Дивовижно, але ще у 1947 році в Радянському Союзі був створений перший справжній дизельний вантажний автомобіль — ЯАЗ-200. Це був не черговий легкий ЗІС-5 чи полуторка, а повноцінна важка машина з вантажопідйомністю сім тонн, що мала надійний, витривалий дизельний двигун.
Звісно, подібна машина не з’явилася просто з нізвідки. І що цікаво — вона не була копією ані американського «Студебекера», ані будь-якого німецького аналога. Початок розробки важкої вантажівки датується ще 1936 роком, а її основою став американський GMS-803, обладнаний міцною рамою та двотактним дизельним мотором потужністю 110 кінських сил.
У 1944 році конструкцію машини радикально оновили, орієнтуючись на сучаснішу модель американського виробництва — Federal. Окремі елементи дизайну, зокрема передню частину і велику частину кабіни, було запозичено з іншої машини — «Mack». Радіаторна решітка стала великою, масивною, а лобове скло — заокругленим, що на той час виглядало досить незвично. Перший прототип з індексом ОК-200 був готовий до випробувань уже у 1944 році, однак повністю завершений екземпляр, придатний до серійного виробництва, було продемонстровано Йосипу Сталіну лише у червні 1945 року. Саме тоді вперше з’явилася фігурка ведмедя на капоті — згодом вона стала впізнаваним символом цієї моделі.
У серпні 1945 року для запуску виробництва ЯАЗ-200 почали зводити Мінський завод великовантажних автомобілів. Спочатку передбачалося, що вантажівки будуть бензиновими, проте представнику Ярославського автозаводу Григорію Михайловичу Кокіну вдалося переконати державну комісію на чолі зі Сталіним у перевагах дизельного двигуна над бензиновим агрегатом ЗІС. До цього питання повертались тричі, але лише після того, як Кокін продемонстрував переваги ярославського дизеля, Сталін погодився підтримати цю ідею. Саме завдяки цьому рішенню Ярославський завод уникнув встановлення московських моторів. Основним аргументом стала економічність дизельних двигунів, що робило їх вигідними для радянської промисловості. У результаті Кокін став головним конструктором машини, а в 1949 році разом із колегами отримав Сталінську премію III ступеня.
У підсумку на конвеєр постав ЯАЗ-200 із клепано-зварною рамою шасі, пневматичною гальмівною системою та першим у СРСР серійним автомобільним дизельним двигуном ЯАЗ-204. Цей мотор мав двотактну схему, об’єм 4,65 літра та розвивав потужність 110 кінських сил при 2200 об/хв. По суті, це була копія американського двигуна GMC-4–71 від компанії Detroit Diesel, який відзначався високою надійністю та витривалістю. Звісно, жодної ліцензії в СРСР не було, і тому ЯАЗ-200 не призначався для експорту.
Крім двигуна, вантажівка мала кабіну, виготовлену шляхом штампування за американськими кресленнями. Втім, деякі частини — дах і стійки — доводилось підганяти вручну дерев’яними молотками, тоді як у Детройті це все формувалося повністю за допомогою штампів. Частину труднощів при виготовленні передньої облицювання вдалося вирішити завдяки обладнанню, привезеному з Німеччини. Але вже в 1946 році було прийнято рішення перейти на дерев’яно-металеву конструкцію кабіни, оскільки постачання тонколистового металу зі США припинилося.
Цікаво, що раму та шасі ЯАЗ-200 одразу проектували з п’ятикратним запасом міцності. І це виявилося дуже доречним, адже дизельні вантажівки тягнули до 9–10 тонн вантажу.
Ще однією перевагою ЯАЗ-200 стала його економічність. Витрата пального у порожнього автомобіля складала близько 25 літрів на 100 км, тоді як бензинові аналоги з подібною потужністю споживали не менше 35 літрів. До того ж, машина мала добру динаміку розгону і вирізнялася невибагливістю в експлуатації.
ЯАЗ-200 також став одним із перших радянських вантажівок, оснащених п’ятиступеневою коробкою передач з підвищеною передачею та синхронізаторами на вищих ступенях. Досить швидко на машину встановили нагнітач і тахометр.
Окрім базової моделі ЯАЗ-200, ярославські інженери створили самоскид ЯАЗ-205 вантажопідйомністю 5 тонн, а вже у 1950 році з’явився сідельний тягач ЯАЗ-200В, який міг буксирувати напівпричепи масою до 16,5 тонни.
На основі ЯАЗ-200 виготовляли пожежні автомобілі, дорожні машини, автокрани та снігоочисники. Загалом було створено близько десяти модифікацій. Проте у 1952 році виробництво ЯАЗ-200 було зупинено, оскільки заводські потужності вирішили переорієнтувати на випуск тривісних вантажівок. Серед них — ЗІС-150, який, попри активну підтримку, поступався ЯАЗ-200 за багатьма характеристиками. Обмежену партію шасі вантажівок під маркою МАЗ-200 ще деякий час випускали для спеціалізованої техніки — аж до кінця 50-х років.
