Радянські автолюбителі хоч і чули про існування автоматичних коробок передач, але більшість навіть не уявляла, як вони працюють. Тим більше, що масові автомобілі того часу оснащувалися найпростішими трансмісіями та розраховувалися на невелику потужність двигуна.
Однак спроби створити вітчизняну АКПП все ж були, причому майже одразу після 1945 року. Вже у 1950 році в інституті НАМІ з’явився прототип компактного малолітражного автомобіля НАМІ-013, оснащеного двоступеневою автоматичною коробкою передач. Планувалося, що нова трансмісія вийде на ринок разом із малолітражкою. Але міністерським чиновникам авто не сподобалося – через надто авангардний вигляд його «списали». Разом із машиною забули й про коробку-автомат.
До речі, систему автоматичного керування трансмісією намагалися впровадити і в моделі «Побєда» М-20. І це був цілком реальний шанс. На той час «Побєди» були основним транспортом для чиновників середнього та вищого рангу. Автомобіль був важким, і хоча забезпечував досить м’яку їзду, плавний рух залежав від майстерності водія, який керував зчепленням та двоступеневою механічною коробкою. Але на горизонті вже з’явилася «Волга» ГАЗ-21, і вирішили не витрачати ресурси, а інтегрувати АКПП у конструкцію нової моделі. В результаті «Побєда» так і не отримала автоматичну коробку.
Справедливості заради, ГАЗ-21 теж навряд чи б отримав більше ніж чотириступеневу «механіку», якби не один важливий фактор. На «Волгу» звернули увагу на західному ринку – вона почала продаватися в Німеччині та Великій Британії. Багато потенційних покупців, крім вартості, цікавилися наявністю повноцінної автоматичної трансмісії. Це стало проблемою, адже попередні напрацювання з «Побєди» були забуті, а чиновники, відповідальні за зовнішню торгівлю, наполягали на тому, щоб Горьківський автозавод випускав «Волгу» з АКПП. Справа навіть дійшла до розгляду на рівні Ради Міністрів. У підсумку нижньогородські інженери просто скопіювали триступеневу АКПП з однієї з моделей Ford, звісно, змінивши конструкцію, щоб уникнути претензій з боку американців.
Через зношеність обладнання на ГАЗі виробничий процес був далекий від ідеалу – з десяти зібраних комплектів лише п’ять-шість працювали, а з них лише дві-три коробки виявлялися достатньо надійними після тестування. Саме їх і встановлювали на експортні версії «Волги». Решта, як кажуть, йшла «у народне господарство». АКПП вимагали ретельного налаштування та спеціальних гідравлічних рідин. Через це багато машин з автоматичною трансмісією згодом повертали за рекламацією або ж переробляли під «механіку». Хоча за кордоном «Волги» з АКПП демонстрували себе досить непогано.
Ще один цікавий епізод – створення спеціальної модифікації «Волги» з автоматичною коробкою. Це була так звана «догонялка» ГАЗ-23. Вона використовувала кузов від ГАЗ-21, але під капотом розмістили потужний двигун ЗМЗ-13 (23) на 198 к.с. від «Чайки». А замість механіки встановили ту саму триступеневу АКПП, скопійовану у Ford. І що цікаво – ці коробки працювали досить ефективно.
Друга повноцінна радянська АКПП була створена на базі однієї з трансмісій Chrysler. Це була двоступенева коробка, яку встановили на урядовий ЗІЛ-111. Для цих автомобілів заздалегідь закупили обладнання, гідравлічні рідини, витратні матеріали та запчастини від американських трансмісій. Вони чудово підходили до коробки передач ЗІЛ-111 і працювали навіть краще за радянські аналоги. Цікава деталь – перемикання передач тут здійснювалося кнопками. Кажуть, що це було вимогою охорони: людина, яка сиділа поруч із водієм, мала бачити, контролювати й розуміти всі його дії. Зрозуміло, що таких трансмісій було небагато, а більшість їх просто «списали» разом із машинами.
Єдина масова радянська АКПП застосовувалася в міському автобусі ЛіАЗ-677. Надійний гідротрансформатор дозволяв машині витримувати величезні навантаження в години пік. Адже тоді пасажирів набивали до салону за принципом «скільки влізе – стільки й поїде».
