У Радянському Союзі подібне траплялося часто: техніку випускали мільйонними тиражами, постачали її буквально в усі сфери народного господарства, а ось відгуки тих, кому доводилося на ній працювати, майже завжди були негативні. Але за планової економіки думкою користувачів не надто цікавилися. Партія сказала «треба» – значить «треба». Так само склалася ситуація і з легендарною вантажівкою ГАЗ-51. Багато хто з тих, кому випала честь на ній працювати, з радістю відмовилися б від такого «подарунка».
Недоліків у цієї машини вистачало. Наприклад, педаль гальма можна було легко натиснути до упору, але без особливого ефекту. Досвідчені водії заздалегідь робили кілька різких натискань, щоб запустити гальмівну систему. Тільки після цього рідина доходила до робочих циліндрів, і машина починала сповільнюватися. Це було ще пів біди, коли водій їхав неквапливо та заздалегідь готувався до зупинки. Але якщо траплялася екстрена ситуація, наслідки могли бути фатальними.
Дощ також ставав проблемою. Справа в тому, що склоочисники були слабким місцем моделі й часто відмовляли. Конструктори, схоже, знали про цей недолік із самого початку, але вирішили його не виправляти. Натомість просто додали механічний привід. Якщо двірники зупинялися посеред скла, доводилося вручну підштовхувати їх у потрібному напрямку.
Двигун теж не радував стабільністю. На нерівностях він міг раптово заглухнути, змушуючи водія оперативно реагувати. Вийти з машини теж нерідко було непросто: дверна ручка могла просто провернутися вхолосту. У такому випадку доводилося опускати скло та відкривати двері зовнішньою ручкою. Але і це не завжди виходило, адже склопідйомники теж часто заїдали. Водії знайшли оригінальне рішення – прив’язували мотузку до зовнішньої ручки, пропускаючи її через вікно. Досить було смикнути за мотузку, і двері відкривалися.
Проблем вистачало і під капотом. Наприклад, провід котушки запалювання регулярно вилазив із гнізда, через що машина раптово глохла. Якщо його просто повернути на місце, то проблема незабаром повторювалася. Водії вигадували різні способи фіксації: хтось використовував дріт, а хтось навіть вставляв звичайні сірники – кажуть, допомагало.
Проте робота на ГАЗ-51 мала і свої плюси. Водії, які від’їздили на цій вантажівці певний час, отримували справжню «закалку». Вони настільки добре розбиралися в автомобільній техніці, що потім могли впоратися з будь-яким транспортним засобом.
А вам доводилося працювати на ГАЗ-51? Чи згодні ви з цими фактами? Діліться своїми історіями в коментарях!
