Головна партія радянських важких мотоциклів із коляскою під маркою «Урал» була випущена на Ірбітському мотоциклетному заводі ще в 1940 році, буквально перед початком в1йни з Німеччиною.
Радянські інженери практично повністю запозичили всі технічні рішення з німецького мотоцикла BMW R71, що спочатку створювався для використання у Вермахту.
Модель була майже ідентичною оригіналу, з єдиною зміною – можливістю встановлення як німецького двигуна, так і радянського аналога.
Однак, незважаючи на повну схожість із BMW R71, після війни «Урал» почали вважати виключно радянською розробкою.
Модернізація як спосіб покращення конструкції
Факт, що «М-72» є не оригінальною розробкою, а запозиченням, викликав занепокоєння в керівництва СРСР.
Перед конструкторами заводів поставили завдання створити власний мотоцикл, який би не поступався німецьким аналогам і довів перевагу радянської інженерної школи.
Найближчою основою для модернізації став важкий мотоцикл «Дніпро», розроблений українськими інженерами.
Для нового мотоцикла поставили амбітне завдання: створити машину з двигуном об’ємом не менше 750 куб. см і потужністю не менше 45 к. с., що могла б працювати на низькоякісному радянському пальному.
Створення мотоцикла М-73
Попри складність завдання, проект був частково виконаний.
Конструктори внесли десятки вдосконалень, серед яких були й запозичені з іноземних зразків. У результаті зібрали перші дослідні моделі, які отримали зелене світло на виготовлення промислового екземпляра.
Технічні особливості М-73
Двигун нового мотоцикла розміщувався на дуплексній рамі та обслуговувався 150-ватним генератором, закріпленим на передній частині колінчастого вала.
Спочатку планувалося використовувати циліндри з чавуну спеціального складу, що унеможливлював би їх заклинювання, проте цю ідею відхилили, тож довелося доопрацьовувати старий мотор.
Серед ключових нововведень були:
- покращена система газорозподілу із дворядним ланцюговим приводом, що усувала шум шестерень;
- нова система зчеплення на трьох еластичних пластинах, розроблена на Ірбітському заводі;
- карбюратор К-66 від ленінградських конструкторів, що подавав повітря через фільтри під бензобак;
- стартер СТ-369, розроблений запорізькими інженерами;
- модернізована передня вилка, покращені гальма та нова електросистема.
У 1978 році перші зразки пройшли випробування і не потребували суттєвих доопрацювань.
До осені 1980-го завод представив ще три мотоцикли, які демонстрували відмінні характеристики. Випробування проводили за жорсткими стандартами – машини працювали на максимальних обертах, рухаючись годинами зі швидкістю понад 100 км/год навіть по нерівних дорогах.
На одному з екземплярів, адаптованому під бензин А-93, вдалося досягти швидкості 130 км/год при повному навантаженні пасажирами та вантажем.
Чому проєкт визнали безперспективним
Хоча М-73 мав усі шанси стати флагманським мотоциклом, політичні рішення зіграли вирішальну роль.
Влада СРСР дійшла висновку, що звичайному радянському громадянину не потрібен настільки потужний та дорогий мотоцикл.
Другим фактором стало те, що для серійного виробництва потрібно було закупити нове обладнання та переобладнати заводські лінії, що потребувало значних фінансових витрат.
До 1983 року конструктори Ірбітського заводу ще сподівалися на запуск серійного виробництва, проте керівництво остаточно закрило проєкт.
Доля випущених екземплярів
Випробувані моделі дозволили викупити працівникам, які брали участь у їх розробці.
Цікаво, що всі екземпляри М-73 прослужили своїм власникам не один десяток років без капітального ремонту.
Більше того, кілька збережених мотоциклів досі перебувають у робочому стані, а їхній пробіг перевищує 150 000 км. Деякі з них можна побачити на приватних виставках, присвячених техніці радянського періоду.
