Оновлення радянського автопрому відбувалося повільно та нерівномірно, наче ривками. У той час, коли світові виробники вдосконалювали свої моделі через конкуренцію та високі вимоги споживачів, у Радянському Союзі діяла планова економіка, яка не поспішала враховувати потреби населення. Заводи часто не встигали за прогресом, і лише через деякий час усвідомлювали своє відставання. Тоді починалися поспішні спроби «наздогнати поїзд, що вже рушив». Але кожне підприємство проходило цей шлях самостійно, без загальної стратегії розвитку.
Наприклад, АЗЛК. У 1976 році, намагаючись повернути втрачені позиції на ринку, який стрімко завойовували конкуренти з Тольятті, інженери заводу представили модель Москвич-2140. Вона вважалася машиною вищого класу порівняно з попередніми моделями підприємства, однак технічно не надто від них відрізнялася. Спочатку попит на новинку був високий, але дуже швидко згас. Причина проста — жахлива якість металу. Машини починали іржавіти буквально наскрізь, що одразу вдарило по репутації як моделі, так і самого заводу.
На той час на ринку вже впевнено трималися Жигулі, які не поступалися «Москвичу» за класом, але не мали таких критичних проблем. До всього іншого, двигун у 2140 виявився доволі слабким, що додатково знижувало інтерес до автомобіля. Проте, незважаючи на всі недоліки, модель протрималася на конвеєрі аж до 1988 року.
Ще одним невдахою радянського автопрому став ІЖ-2126. Його поява припала на непростий 1990 рік, коли країна переживала кризу, а якість виробництва стрімко падала. На перший погляд автомобіль мав перспективний вигляд, але реальність виявилася іншою. Деталі були низької якості, а фарба буквально відвалювалася шматками. Не дивно, що багато покупців оминали цей автомобіль. Проте певний попит все ж був — низька ціна та кілька варіантів кузова дозволили моделі залишатися на конвеєрі до 2005 року.
Якщо вам доводилося мати справу з Москвич-2140 чи ІЖ-2126, поділіться своїми спогадами у коментарях!
