ЗІЛ-114 став справжнім символом епохи та зразком інженерної майстерності. Це була перша машина, яку створювали буквально з нуля, враховуючи досвід закордонного автопрому в розробці урядових лімузинів та спеціальних автомобілів. До відходу Сталіна і приходу до влади Хрущова такі нововведення були просто неможливими. Хоча, за логікою, ЗІЛ-114 мав з’явитися набагато пізніше і мати зовсім інший вигляд, ніж той, що сьогодні міцно асоціюється з часами Брежнєва.
Історія «114-го» почалася з курйозу
У 1961 році, коли Хрущов вже міцно керував країною, у виробництво запустили кілька нових моделей для чиновників вищого рангу. Для самого Хрущова та членів Політбюро виготовили ЗІЛ-111Г, який, зовні випадково, виявився дуже схожим на менш статусний ГАЗ-13 «Чайка».
Ситуація призвела до неабиякого скандалу. Хрущов під час офіційного заходу, коли йому показали нову модель, просто не відрізнив її від «Чайки». У підсумку 30 листопада з’явилося розпорядження про термінову розробку нового урядового автомобіля – майбутнього ЗІЛ-114.
Що цікаво, на той момент у конструкторів вже був готовий ескіз нової моделі, але як базу вирішили взяти американський Cadillac, як один із найкращих представників класу. Навіть готовий дизайн прибрали, віддавши перевагу більш стриманому зовнішньому вигляду.
Чому відмовилися від рами Cadillac
У радянських інженерів виникли труднощі з виробництвом надміцної рами з X-подібним посиленням, яка була у Cadillac. Тож офіційно її назвали «нетехнологічною» та невдалою. Але насправді це була одна з кращих конструкцій, яка дозволяла лімузинам служити десятиліттями без серйозних поломок.
На ЗІЛ-114 створили власну раму, і хоча її виготовлення потребувало набагато більше часу та ресурсів, вона чудово витримувала вагу бронювання.
Остаточний дизайн затвердили вже за Брежнєва
Коли до влади прийшов Брежнєв, він відхилив запропоновані ескізи та дав вказівку орієнтуватися на європейський стиль. Це рішення виявилося вдалим, оскільки дозволило без суттєвих змін модифікувати кузов у майбутньому.
Починаючи з 1964 року, зовнішність ЗІЛ-114 кілька разів змінювали, що дозволило автомобілю виглядати сучасно впродовж усього часу експлуатації.
Потужний двигун, але не ідеальна динаміка
На лімузині встановили бензиновий V8 об’ємом 6,45 літра та потужністю 280 кінських сил, пізніше доведених до 300 к.с. Автомобіль міг розганятися до 100 км/год за 14 секунд. Враховуючи вагу в 3 тонни, цього було недостатньо для миттєвого прискорення, але спецслужби компенсували це завдяки високій майстерності водіїв.
Коробка-автомат залишилася попередньою, але була вдосконалена під нову підвіску. Вперше в історії радянських авто на ЗІЛ-114 встановили двохважільну передню підвіску з торсіонами та стабілізаторами. Це значно покращило керованість: машина більше не кренилася на поворотах та не «клевала носом» при гальмуванні.
До цього водії лімузинів змушені були освоювати особливу техніку їзди – «плавання», щоб зменшити розгойдування кузова. З новою підвіскою проблема була вирішена.
Унікальна система гальм
Інженери вирішили не ризикувати та оснастили ЗІЛ-114 надзвичайно потужними гальмами: двоконтурними дисковими з трьома вакуумними підсилювачами та здвоєними циліндрами на кожному диску. Це була одна з найсучасніших гальмівних систем для того часу.
Величезний салон, але тісне місце водія
Салон вийшов розкішним, але для водія та охоронця місця залишилося дуже мало – вони буквально притискалися до передньої панелі. Через це водіями ЗІЛ-114 ставали переважно люди середнього зросту. Допомагало лише регульоване кермо з гідропідсилювачем, але все одно керувати таким велетнем у місті було непросто.
Водії урядових машин проходили багаторівневу підготовку, відпрацьовуючи їзду в різних умовах та екстремальних ситуаціях.
Лімузин, який коштував у 20 разів більше за «Волгу»
ЗІЛ-114 був надзвичайно дорогим у виробництві. Його вартість у 1969 році перевищувала ціну ГАЗ-21 «Волга» в 20 разів. Проте це був справжній шедевр радянської інженерії – машина, створена для найвищих посадових осіб держави.
