Коли мова заходить про радянський автопром, більшість одразу згадує про легендарну «Ниву» або всім відомий ВАЗ-2101. Але чи знаєте ви, що існував мотор, який не просто йшов нарівні з німецькими BMW, а за деякими параметрами навіть їх випереджав? І це зовсім не вигадка. Йдеться про двигун, що встановлювався під капотом, здавалося б, непримітного «Москвича-412». Цей мотор не тільки випередив свій час, але й довів, що радянські інженери здатні «утерти ніс» своїм німецьким конкурентам на міжнародному рівні.
Попереду планети всієї
У 1960-х роках світ лише починав розуміти, наскільки стрімко розвивається автомобілебудування. Саме тоді на Московському заводі малолітражних автомобілів (МЗМА) під керівництвом талановитого Ігоря Окуньова створювався новий двигун, який став справжньою революцією в радянській інженерній школі.
Радянський верхньоклапанний двигун з напівсферичними камерами згоряння, алюмінієвим блоком та робочим об’ємом 1,5 літра був не просто сучасним для свого часу, а й передбачив багато технічних рішень, які згодом перейняли закордонні конкуренти. Для прикладу, його головним «суперником» можна вважати двигун BMW M10, що також з’явився у 1960-х.
Обидва мотори мали схожий концепт: об’єм 1,5 літра, ланцюговий привід ГРМ, а також похилий монтаж, що зменшував висоту моторного відсіку. Але на цьому подібності закінчувалися.
Чим він випереджав свій час?
Мотор «Москвича-412» випереджав конкурентів у багатьох аспектах. По-перше, його алюмінієвий блок циліндрів із чавунними гільзами не тільки знижував вагу двигуна, але й спрощував ремонт. Так, у СРСР запчастини було знайти непросто, але замінити гільзи можна було без особливих труднощів. У той самий час BMW продовжували використовувати повністю чавунні блоки й навіть не замислювалися про змінні гільзи.
Говорячи мовою цифр: двигун розвивав 75 кінських сил при 5800 обертах на хвилину — і це було доволі вражаюче для 1960-х. Але головною перевагою цього мотора була його надійність. Якщо німецькі агрегати потребували частих перевірок і доливу мастила між плановими ТО, то радянський мотор міг без ремонту працювати до 150 тисяч кілометрів. А в умовах СРСР, де сервісне обслуговування залишало бажати кращого, це було критично важливо.
Не варто забувати і про спортивні досягнення. На Дмитровському полігоні «Москвич-412Р» з 1,8-літровим мотором встановив рекорд швидкості — 177,82 км/год на 500-кілометровій дистанції. Інший варіант, із 1,5-літровим двигуном, проїхав 1000 км із середньою швидкістю 163,79 км/год. Що тут скажеш, BMW, ви такого не чекали?
Крім того, саме на «Москвичах» радянські гонщики почали брати участь у міжнародних ралі й навіть займали високі місця в марафонах Лондон-Сідней та Лондон-Мехіко. Західні експерти не могли проігнорувати цього: британські журналісти писали у своїх статтях, що двигун «Москвича» є одним із головних переваг цього автомобіля.
Що пішло не так?
На жаль, навіть найкращі інженерні рішення в умовах радянської економіки не завжди мали шанс на довге життя. Двигун, створений на московському заводі, передали у виробництво на Уфимський моторний завод, але потужностей не вистачало, щоб задовольнити попит. АЗЛК продовжував випускати частину своїх моделей зі старими двигунами, бо нових просто не вистачало.
Проте сама конструкція 1,5-літрового двигуна була настільки вдалою, що його легко можна було форсувати. Радянські інженери розробили цілу серію моторів на базі цієї конструкції, збільшуючи об’єм і потужність аж до 112 кінських сил. Для радянського автомобіля це було справжнім проривом.
Так, «Москвич-412» не став такою іконою на Заході, як BMW, але його внесок в історію автомобілебудування неоціненний. Цей двигун довів, що радянські інженери могли створювати унікальні технології, які випереджали час і конкуренцію. Він став символом того, що СРСР міг запропонувати світові інновації не лише на папері, а й на дорогах.
Можливо, якби в ті роки відбулися чесні перегони між «Москвичем» і BMW, історія автопрому могла би піти зовсім іншим шляхом.
