У середині 60-х років минулого століття радянське керівництво всерйоз замислилося над масовим випуском автомобілів. Основною причиною було бажання врегулювати фінансовий надлишок у населення, адже через обмежений вибір товарів у людей накопичилися значні заощадження. Машина мала стати не тільки засобом пересування, а й способом контролю грошових потоків.
У якості базової моделі для радянського авто обрали італійський Fiat 124. До початку 70-х років було збудовано величезний автозавод, що займав площу понад 600 гектарів і мав 120 тисяч працівників. На той час це було найбільше підприємство в Європі, здатне випускати до 600 тисяч автомобілів щорічно.
Fiat 124 за своєю конструкцією був досить простим автомобілем, однак для радянських реалій він здавався напрочуд зручним і комфортним. Проте перш ніж запустити його у виробництво, машину піддали жорстким випробуванням. Автомобілі проїхали полігонами та реальними дорогами по всій країні, побували в екстремальних умовах – від спеки до лютих морозів. Їх тестували на асфальтових трасах, ґрунтових шляхах і навіть легкому бездоріжжі.
Результати тестів показали, що італійська модель виявилася недостатньо пристосованою до радянських доріг. Це змусило інженерів провести масштабну модернізацію. Було внесено близько 800 змін: посилили підвіску, замінили дискові гальма на барабанні, покращили міцність кузова та внесли низку інших конструктивних доопрацювань, що зробили автомобіль більш витривалим.
Після завершення всіх доопрацювань по всьому Радянському Союзу організували конкурс на найкращу назву для нової моделі. І вже 7 вересня 1970 року автомобіль отримав своє офіційне ім’я – «Жигулі». Назва настільки сподобалася людям, що протягом багатьох років її використовували для всіх моделей ВАЗ. А згодом у народі машину стали називати ще коротше – «Копійка».
Автомобіль буквально підірвав ринок. Незважаючи на високу вартість у 5 500 рублів, попит на нього був величезним, а черги на покупку розтягувалися на роки вперед. Це пояснювалося тим, що «Копійка» була максимально зручною, надійною та невибагливою у догляді.
Головною перевагою машини була її витривалість. У перші кілька років після покупки водій міг не турбуватися про серйозний ремонт, достатньо було лише вчасно заливати технічні рідини. У той час як більшість інших радянських автомобілів вимагали постійного регулювання та ремонту, «Копійка» могла впевнено долати тисячі кілометрів без серйозного втручання.
Саме ці характеристики зробили її найкращим автомобілем усього Радянського Союзу, а ім’я «Копійка» навіки закарбувалося в історії радянського автопрому.
