ЗАЗ-968, або ж, як його називали в народі, «Запорожець», був одним із наймасовіших і найдоступніших автомобілів радянської епохи 1970-80-х років. Його висміювали, жартували над ним, але при цьому щиро любили.
Перша версія
Йому давали різні прізвиська: «вухатий», «мильниця», «запор». Проте, незважаючи на глузування, «Запорожець» був улюбленцем багатьох водіїв за свою простоту, ремонтопридатність і доступність. Часто це був перший і найцінніший автомобіль у родині.
Розвиток моделі
Запорізький автозавод розпочав масове виробництво ЗАЗ-968 на початку 70-х років. Через три роки модель оновили: дизайнери модернізували зовнішній вигляд, а інженери покращили конструкцію кузова. Характерні бокові повітрозабірники системи охолодження стали меншими, але залишилися головною особливістю силуету, через що автомобіль і отримав своє прізвисько «вухатий».
До цього публіка ще дивувалася задньомоторному компонуванню «Запорожця», навіть жартували, що у нього «вкрали двигун спереду». Але згодом до цього звикли.
Конструктивні особливості
Головною «родзинкою» ЗАЗ-968 було розташування двигуна ззаду і передній багажник. Щоправда, місткість останнього була мізерною, тому власники встановлювали додатковий багажник на дах – такий аксесуар мав чи не кожен другий «Запорожець».
Ще однією унікальною деталлю була автономна пічка, яку власники описували як справжній винахід. Коли вона працювала – в салоні ставало напрочуд тепло. Саме завдяки цьому водії «Запорожців» могли кепкувати з власників «Москвичів» і «Жигулів», яким доводилося довго прогрівати двигун, щоб у салоні стало тепло. Але пічка була капризною і навіть пожежонебезпечною. Найчастіше виходила з ладу свічка, яку досвідчені власники завжди мали про запас.
Передню підвіску «Запорожця» перевіряли за розвалом коліс – правильний кут вказував, що все гаразд. Проте основною проблемою були втулки, які зношувалися, через що колеса ставали під неправильним кутом. Ремонт вимагав кваліфікації і дефіцитних запчастин.
«Серце» машини – V-подібний двигун повітряного охолодження об’ємом 1,2 л і потужністю 40 к.с. Його конструкція була радянською розробкою, але з відчутним впливом чеської «Татри». Блок складався з окремих циліндрів, що значно полегшувало ремонт. Двигун важив лише 100 кг, і його можна було зняти, просто піднявши задню частину автомобіля. Завдяки цьому багато ремонтів проводили прямо у дворах або гаражах.
Була навіть експериментальна версія цього мотора потужністю 50 к.с. з італійським карбюратором Weber, але у серію вона так і не пішла.
Салон та ергономіка
Інтер’єр «Запорожця» був спартанським, але містив усе необхідне: проста панель приладів, тумблери, кнопки, з яких деякі навіть не мали кришечок. Велика попільничка, яка, до речі, була справжнім джерелом небезпеки – про це згадаємо пізніше. Місце під магнітолу також передбачалося.
Сидіння, втім, підкачали – каркас був слабким, не витримував великої ваги і ламався. Власники підпирали спинку каністрами або запасними колесами. Вигідною відмінністю «Запорожця» були спеціальні модифікації для людей з інвалідністю – з ручним керуванням та електромагнітним зчепленням.
У дальній дорозі можна було скласти задні сидіння і влаштувати собі місце для сну. Звісно, це не номер люкс, але все ж краще, ніж ніч у наметі.
Керованість та експлуатація
Ранні моделі ЗАЗ-968 мали незвичну «дзеркальну» КПП – перша передача була «назад», а друга – «вперед». Для новачків це було справжнім випробуванням, і багато хто малював схему перемикання і вішав її перед собою.
«Запорожець» позиціонувався як міський автомобіль. Він був жвавим до 50-60 км/год, але на більшій швидкості динаміка стрімко падала. На трасі комфортною вважалася швидкість у 70-80 км/год, хоча за паспортом максимальна швидкість сягала 120 км/год.
На великих швидкостях головною проблемою була система охолодження – її так і не довели до ідеалу. Чим швидше їхав водій, тим більше перегрівався двигун. Тому потрібно було постійно чистити ребра охолодження і правильно налаштовувати запалювання.
Але у «Запорожця» були й переваги – кліренс 190 мм, рівне днище та хороше завантаження ведучих коліс забезпечували йому чудову прохідність. Він легко проходив там, де «Жигулі» та «Москвичі» могли застрягти.
Куріння в «Запорожці» – небезпечна справа
І ось та сама історія з попільничкою. Курці мали знати: викидати недопалки на ходу – категорично заборонено! Через специфічну аеродинаміку «Запорожця» непотушений недопалок міг залетіти у повітрозабірники двигуна і спричинити пожежу. Багато власників дізнавалися про це не з інструкцій, а на власному досвіді.
Народний автомобіль
ЗАЗ-968 став справжнім народним авто. Він був найдешевшою машиною в СРСР, яку купували, берегли і передавали у спадок. Всього з 1971 по 1994 рік було випущено понад мільйон екземплярів ЗАЗ-968 та його модифікації ЗАЗ-968М.
Попри всі свої недоліки, «Запорожець» залишився у пам’яті як символ епохи, автомобіль, який давав можливість кожному стати водієм. І хоча він часто ставав об’єктом жартів, мало хто міг заперечити, що ця маленька, але витривала машина зіграла свою роль у житті мільйонів людей.
