Якщо описати цю машину коротко, то це дворовий одновісний «візок», на якому з однаковою швидкістю можна було перевозити як врожай, так і гній. Одна й та сама модель могла виявитися витривалою та надійною, тоді як у сусідньому колгоспі така ж сама машина з тієї ж партії була повною протилежністю. Загалом, передбачити характер ГАЗ-53 було неможливо, тому водії, завантажені «горючим» у кузові, частенько колесили по сусідніх господарствах у пошуках поради, допомоги або запчастин.
Двигун «Газона» – витривалий, але не без недоліків
Двигун ГАЗ-53-11, виробництва Заволзького моторного заводу (ЗМЗ), вважався досить надійним. Витривалість він отримав завдяки хорошій тепловіддачі у системі охолодження. Блок і головка були виготовлені з алюмінієвого сплаву, причому їх конструкція базувалася на кресленнях попередньої, потужнішої моделі ЗМЗ-53.
Ремонт проводився просто і часто – буквально «на коліні». Більшість водіїв навіть не заїжджали в гаражі, а ремонтували машини самотужки, прямо вдома. На щастя, знайти помічників у селі не було проблемою – кожен був готовий прийти на підмогу, знаючи, що потім і йому допоможуть, коли треба буде перевезти зерно чи з’їздити в місто для продажу врожаю.
А ось і приводи для нарікань
Наприклад, на ГАЗ-53-11 норма витрати бензину була знижена до 21 літра на 100 км. Новий карбюратор і покращений двигун справді були економнішими, ніж у ГАЗ-52, який «жер» до 26 літрів. Але саме ця економія стала проблемою. Якщо раніше водії могли «списати» собі зайвий бензин, який у колгоспі слугував універсальною валютою, то на новому ГАЗ-53 такі махінації стали складнішими.
Крім того, у старого ГАЗ-52 ступінь стиснення була нижчою, тож паливо можна було розбавляти гасом. А ось у ГАЗ-53 подібні експерименти зазвичай завершувалися капітальним ремонтом двигуна.
Ще однією проблемою став новий карбюратор К-135. Його можна було налаштувати, але при цьому різко пропадала тяга, що викликало постійні нарікання водіїв.
Серйозний мінус – коробка передач
Коробку передач ГАЗ-53 розробили на основі КПП від ГАЗ-51 – надійної, але застарілої конструкції. У перших моделях ГАЗ-51 синхронізатори стояли лише на третій і четвертій передачах, оскільки без них перемикання на швидкості понад 50 км/год було неможливим. Але на новій КПП для ГАЗ-53 синхронізатори просто прибрали, офіційно пояснивши це «економією».
Фактично ж, їх просто не змогли нормально реалізувати.
Їзда без синхронізаторів означала, що перемикати передачі доводилося з подвійним вижимом зчеплення. Якщо їхати гарними дорогами, проблем не було. Але для сільських колгоспних доріг це стало справжнім випробуванням – водії змушені були перемикатися постійно, що швидко стомлювало. В результаті до кінця зміни у них просто відмовляло коліно лівої ноги, а впізнати шофера «Газона» можна було по характерній кульгавій ході.
Конструкція бортів: як возити зерно, якщо воно висипається?
Ще один недолік – конструкція кузова. Дерев’яні борти ГАЗ-53 мали щілини між дошками шириною 2-3 см. Чому так – невідомо, але через це перевозити сипучі матеріали чи продукти було неможливо. Доводилося або прокладати кузов брезентом, або обшивати металом. До того ж дерев’яні борти швидко приходили в непридатність, а нові дошки та фарбу водіям доводилося діставати самостійно.
Як їхав ГАЗ-53?
Якщо порівнювати з ГАЗ-51 та ГАЗ-52, то це був значний крок уперед. Проте не настільки великий, як хотілося б.
По трасі та ґрунтових дорогах машина рухалася жваво. Прохідність була гіршою, ніж у ЗІЛа, але порожній ГАЗ-53 міг пробиратися навіть узбіччями. Загалом для колгоспу ця модель була набагато вигіднішою, ніж попередні версії.
Проте посадка водія залишалася незручною. Відчуття було таке, ніби сидиш на звичайній лавці – спина швидко затікала. Кермо велике, розташоване під кутом. Гідропідсилювача не було, тому щоб повернути, доводилося впиратися всім тілом, а особливо – спиною і ногами. В результаті після робочого дня у водіїв боліли плечі, руки, а ще більше – все інше тіло.
Крім того, оббивка сидіння швидко продавлювалася до фанери, і їздити ставало ще некомфортніше.
На порожньому ГАЗ-53 кермо крутився нормально, але щойно машина завантажувалася, доводилося застосовувати всю силу, щоб провернути його хоч трохи.
Кабіна: холодна взимку, пекельна влітку
Теплоізоляція в кабіні була відсутня. Взимку – холодно, влітку – неможливо жарко. Додайте сюди ще й жахливий шум від двигуна.
Розмовляти всередині машини було практично неможливо. Водій і експедитор зазвичай спілкувалися жестами або короткими вигуками. У таких умовах примудрялися навіть розповідати анекдоти чи обговорювати новини.
Люди, які після поїздки на ГАЗ-53 вперше опинялися в тиші, ще близько години приходили до тями від гулу в голові.
Попри все, ГАЗ-53 був незамінним
Незважаючи на всі свої недоліки, ГАЗ-53 залишався робочою конячкою для колгоспів. На ньому возили зерно, продукти, свиней, дрова, будматеріали і навіть колгоспні бригади – офіційно, на дерев’яних лавках у кузові. Іншого просто не було.
Ця машина була символом своєї епохи – незручна, гучна, непередбачувана, але така, без якої ніяк не обійтися.
