У населених пунктах, де встановлювали водонапірні башти, або в приватному секторі міст, уздовж вулиць облаштовували водорозбірні колонки.
Ними користувалися не лише влітку, а й узимку. І що цікаво – навіть у найсильніші морози вони не замерзали. У чому ж секрет? Вся справа у клапані, який відкривався за допомогою важеля та був розташований у найнижчій точці – нижче рівня промерзання ґрунту. Але виникає логічне питання: якщо вода все одно залишається в трубі над клапаном, чому вона не замерзає та не розриває її?
Тут не відіграє значної ролі навіть тиск у системі водопостачання. Адже навіть при 5 барах температура замерзання води знижується лише на кілька градусів, а в сильний мороз цього недостатньо. Щоб зрозуміти принцип роботи водорозбірної колонки, давайте розглянемо її конструкцію.
На перший погляд, вона здається складною: муфти, ежектори, пробки, фланці… Але якщо спростити пояснення, то принцип роботи стає зрозумілим.
Коли користувач натискає на важіль, відкривається клапан, і вода починає надходити в трубу. Проте всередині передбачений ежектор (по суті – звуження), який виконує важливу функцію – створює розрідження в спеціальній камері-приймачі. Коли важіль відпускають, вода стікає назад у цю камеру через розрідження, що виникає після проходження потоку крізь ежектор.
Таким чином, вода не залишається у трубі вище рівня промерзання, а значить – нічому замерзати. Однак користуватися такою колонкою потрібно правильно. Якщо набрати лише літр води в мороз, система не встигне створити достатньої тяги для відтоку рідини в приймач. Вода залишиться у трубі, і колонка замерзне. Тому взимку потрібно було набирати хоча б відро води, але, на жаль, не всі про це знали.
Окрім цього, існували й інші конструкції колонок, наприклад, з дренажним відводом. У таких системах після набору води її залишки через спеціальний клапан просто стікали в ґрунт. Для цього необхідно було передбачити дренажний шар або піщану подушку під точкою виходу.
Сьогодні ж проблема промерзання труб вирішується значно простіше – за допомогою саморегулюючих гріючих кабелів. Подібне рішення можна було впровадити і в радянські часи, використовуючи спеціальні електричні дроти. Однак це потребувало витрат на електроенергію та додаткової інфраструктури. А ось класичні водорозбірні колонки працювали роками без необхідності обслуговування – за умови правильного користування взимку.
